Чи винні даішники у смерті чоловіка?
Вдова Раїса САДОВСЬКА й досі не може оговтатися від горя...
«Шолом був потрісканий»
Трагедія сталася у ніч з п’ятого на шосте квітня цього року. 42-річний Юрій Садовський жив у селі П’ятикори Локачинського району, але у той вечір опинився за кілька кілометрів від дому, у сусідньому селі Дорогиничі. Знайшли його поряд з власним мопедом на прямій грунтовій дорозі – на вулиці Нова. Теща покійного Валентина Панчук пише, що після похорону Юри його родичі зібралися у прокуратурі Локачинського району, де їм усім зачитали “пояснення” працівників дорожньо-патрульної служби Володимир-Волинського ра-йону. Саме вони у той вечір чергували біля села Дорогиничі. Те, що почула тоді, пані Валентина розповідає у листі: “Машина ДАІ їхала за транспортним засобом з однією фарою. Коли мопед звернув на грунтову дорогу, то здійняв такий пил, що правоохоронці мусили повернутися назад, бо нічого не було видно. Пояснюють також, що убився мій зять сам, вони до нього недоїхали десь 50 метрів. Коли мені це зачитували, я не витримала і спитала особисто у прокурора Локачинського району, чи вірить він у таке? Він відповів, що ні, але це потрібно довести. Проте доводити не стали. Усе зробили тихо, мовляв, Юра втікав від даішників, розбився, а свідків трагедії немає. Але ми не погодилися з таким рішенням, самі найняли машину, привезли свідків, які повторно дали покази. Потім звернулися до прокурора області Андрія Гіля, і лише тоді була заведена кримінальна справа.”
Люди, на яких посилається Валентина Самійлівна, живуть у Дорогиничах. Говорити не відмовляються. Олександр Поперецький – житель тієї ж вулиці, де сталася ця трагедія.
– Увечері, вже було після одинадцятої години, ми вийшли з кумом покурити, – згадує Олександр. – Якраз у цей момент у наш двір заднім ходом в’їхала машина: міліцейська, білого кольору. Роздивилися, бо від сусіда навпроти било світло. Авто розвернулося і виїхало з нашої вулиці. Я ще тоді дивувався, чому не включені фари, а горять тільки габарити. Лише через метрів 150 вони увімкнули світло і повернули у напрямку Павлівки, що перед Іваничами. Ми постояли й пішли до хати: усе було спокійно. Через якийсь час до нас прибіг мій дядько і сказав, що трохи далі по вулиці якийсь хлопець розбився.
Поминальний вінок знаходиться якраз навпроти хати Людмили Поперецької. Як з’ясувалося, саме вона викликала швидку допомогу, бо знайшли Юрія ще живим.
– Я була на кухні, пекла проскурки. Мене погукав Жора (Георгій Голян, який першим побачив потерпілого – авт.), що, мовляв, посеред дороги хтось хропе, треба відтягнути, бо ще задавлять ненароком, – каже Людмила Степанівна. – Ми подумали, що то якийсь юнак напився, а розморило його саме тут. Але коли підійшли ближче, почали світити сірниками – вжахнулися: біля нього розтікалася калюжа крові. Ми так і не змогли побачити, хто це, бо лежав на животі, з вивернутою рукою, а на голові мав закритий шолом. Чіпати його побоялися, тож я побігла викликати “швидку”. На годиннику було 23.45. Але лікарі не встигли – чоловік перестав хропіти до їхнього приїзду.
Ми зв’язалися телефоном із фельдшером швидкої допомоги Валентиною Сичак, яка приїжджала тієї ночі на виклик. Каже, що за 30 років роботи всяке бачила, але щодо цієї трагедії у неї й досі багато запитань.
– Якось нереально лежало тіло, – спробувала пояснити пані Валентина. – Той мопед чомусь “дивився” колесами на ноги чоловіка. На дорозі ні стовпів, ні дерев, мопед цілий. І досі не можу уявити, як чоловік загинув. Але коли я його перевернула на спину, побачила, що шолом потрісканий і ніби сплюснутий, бо я не змогла зняти його з голови! Тоді водій силою стягнув. При першому огляді стало зрозуміло, що у чоловіка постраждала лицева частина голови. У таких випадках ми завжди викликаємо міліцію, але тоді ледве їх докликалися. Я особисто кілька разів телефонувала, передала виклик на станцію “швидкої”, щоб і вони пробували додзвонитися. Мій водій намагався зв’язатися з ними по мобільному. Але міліція не відповідала. Тоді ми на “швидкій” під’їхали до чергової частини Локач і вже почали стукати-грюкати у двері. Коли нарешті відчинилося віконце, одразу запитала чергового, чому вони не відповідають на дзвінки. А у відповідь почула, що виклики до них йдуть постійно, і тому ми, мовляв, не могли додзвонитися. Неправда! Бо тоді б ми чули короткі гудки, а не довгі.
«Юра стікав кров’ю за 50 метрів, а вони його не помітили?»
До речі, усі, з ким довелося поговорити у Дорогиничах, в один голос стверджують, що п’ятого квітня “було сухо, але калюжі (яких багато на тій дорозі – авт.) ще не повисихали”. Дивно, бо, як стверджують родичі загиблого, працівники дорожньо-патрульної служби пояснювали, що “загубили” порушника на мопеді саме тому, що той здійняв перед ними непроглядний пил. Також ніхто з опитаних не чув ні гуркоту мопеда, ні якихось інших “незвичних” звуків. Розповіли нам і зовсім шокуючі факти, як правоохоронці, котрі першими прибули, затирали сліди на місці пригоди. Але свідки цю тему слізно просили не зачіпати, бо їм “вже і так погрожували”.
Вдова Юрія Раїса Садовська й досі не може оговтатися від горя. Залишилися сиротами двоє дітей-студентів. Чоловіка мала хорошого. Розказує, що Юрій – водій з двадцятирічним стажем. Більшу частину життя пропрацював у геологічній експедиції на величезній бурильній машині. А мопед “Вайпер” з’явився у родині влітку минулого року. Напідпитку за кермо чоловік ніколи не сідав, бо ще колись дружина поставила умову: здасть в міліцію і його, і транспорт, якщо почує запах. У той трагічний день у Юрія був вихідний. Увечері попорав господарку, бо Раїсі Іванівні дуже боліла голова. А коли вона прокинулася близько півночі, чоловіка вдома не було.
– Я одразу почала вдягатися, бо серце підказувало, що сталася біда, – ділиться зі сльозами на очах згорьована жінка. – Бо де б він не був, до такої пізньої години завжди повертався. Почала шукати, вибігла на вулицю, аж тут подзвонили... Тепер от ходжу до слідчого, а мені кажуть, що звинувачувати нема кого. Але я ніколи не повірю у те, що даішники не побачили, де дівся мопед. Чоловік стікав кров’ю за 50 метрів перед ними, а вони не помітили? Хіба ж даішники сліпі були? Може, якби Юру підібрали і відвезли до лікарні, він би жив!
Звичайно, хотілося почути й іншу точку зору на цю непросту ситуацію. У попередній телефонній розмові прокурор Локачинського ра-йону Павло Воробій від зустрічі навідріз відмовився. Мовляв: уся справа – таємниця слідства. Незважаючи на відмову, ми з фотокореспондентом Миколою Комаровським таки завітали у прокуратуру. Павло Іванович здивував одразу: кілька разів повторивши, що третій зайвий, просто перед носом фотокора зачинив двері. Така ж участь чекала і мій диктофон – його треба було виключити і заховати. Далі – розмова тет-а-тет, під час якої мені нагадали, що журналіст теж може нести відповідальність за перекручені факти. Ну, певно, тепер зрозуміло, чому фотокор і диктофон були ізольовані – свідки завжди “треті зайві”. Отож, відкрита кримінальна справа за ст. 291 “Порушення чинних на транспорті правил, що убезпечують рух, якщо це спричинило загибель людей”. Пан прокурор відмовився називати прізвища правоохоронців дорожньо-патрульної служби. Але, як він сказав, вони, на відміну від родичів потерпілого, які «щораз придумують нові версії», своїх свідчень не змінюють: Садовський від них втікав. У крові загиблого знайшли алкоголь, є й свідки, які розпивали з ним спиртні напої. Як порушник на рівній дорозі зник з поля зору даішників – невідомо. Але, на думку прокурора, летів той на шаленій швидкості – 80-100 км на годину, очевидно, не впорався з керуванням і солідну відстань проїхав юзом по грунтовці. (Цікаво, як звичайний мопедик може так “летіти”?) Насамкінець почула пораду обмежитися двома абзацами і в кінці, “як люблять писати газети”, зазначити, що редакція бере справу під свій контроль. А результати, мовляв, мені вже люб’язно нададуть одразу після суду.
Прислухаємося до поради Павла Івановича – дійсно візьмемо справу під контроль. І обов’язково поінформуємо читачів про результати.
Мирослава КОСЬМІНА,
Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
| Comments: |
