Чи є безробіття на селі?

Селяни не надто зважають на кризу

Селяни не надто зважають на кризу

Українські селяни не надто переймаються кризою. Вони обробляють землю і сподіваються тільки на себе. Але нарешті і держава згадала про них. У січні набрав чинності Закон України “Про внесення змін до деяких законів України щодо зменшення впливу світової фінансової кризи на сферу зайнятості населення”. Цей законодавчий акт має дати відповіді на конкретні життєві проблеми селян, внести ясність щодо їхнього соціального захисту. Антикризові заходи повинні допомогти унормувати зайнятість через добровільне страхування землевласників, обов’язкову реєстрацію та легалізацію будь-якої праці в землеробстві.

Про безробіття на селі розповідає директор Волинського обласного центру зайнятості Раїса Кучмук:
– Як колишній голова колгоспу, добре знаю ситуацію. І в радянський період на селі було безробіття, тільки приховане. Ще тоді ми зі спеціалістами вирахували, що нам для виконання всіх робіт на фермах і в полі потрібно максимум 120 людей. Ми мали триста. Це й було приховане безробіття. Мусили всіх тих людей тримати. То було колективне господарювання. Більше половини наших безробітних (понад 12 тисяч) – мешканці сільської місцевості. Це власники особистих селянських господарств. Загалом на Волині, за статистикою, їх понад 160 тисяч. Якась частина цих людей працює і дає собі раду. Хочу пояснити волинянам, що власник одноосібного селянського господарства може стати на облік у центрі зайнятості, якщо він протягом року працював 26 тижнів.
Волиняни вивчають досвід двох сусідніх країн: Білорусі і Польщі. Білорусь вибрала шлях державної підтримки крупнотоварного агровиробництва. Польща споконвіку розвивала дрібнотоварне. І в часи соціалізму у них була збережена хутірська система. У них навіть є громадська організація “Самооборона рольників”, тобто землеробів. Вони отримують адресну допомогу на пальне, добриво та насіння. Вже у січні чітко знають, що будуть вирощувати і куди здаватимуть врожай. Тому їм такі кризи не страшні.
– У нас відійшли від крупнотоварного виробництва, але не зробили дрібнотоварне, – продовжує Раїса Євгенівна. – У грудні буде 10 років з часу виходу указу президента Кучми про реформування аграрного сектору економіки. Останні п’ять літ ми просто топчемося на місці. І на сьогоднішній день власник особистого селянського господарства виходить незадіяний. У законі написано, що він прирівнюється до підприємницької структури, але свідоцтва не має. У нього є сертифікат на землю, але він залишився наодинці зі своєю земельною ділянкою – виживай, як хочеш. Вражає терплячість наших селян, але значна частина людей просто деградує і спивається. Вихід такий: уряд повинен прийняти рішення, адже тільки на державному рівні можна врятувати село. А поки що триває боротьба за владу.
Кость ГАРБАРЧУК,
Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО

  •  
Comments:

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>