У 30 літ – без рук та ніг
Не дай, Боже, кому таке горе... Бідна мати ще й досі не може опанувати себе, свої думки та дії. Вона так довго шукала сина, зривалася в дорогу на будь-які повідомлення, і коли, здавалося, зовсім втратила надію, він знайшовся. У московській лікарні, понівечений, без рук і ніг...
Галина Ридош зі села Цурків Здолбунівського району і досі не відійшла від шоку. Відчуття, ніби вона блукає у тумані. Зрозуміло, не хоче спілкуватися з незнайомцями і Віталій. Він лише кілька тижнів, як повернувся з лікарні додому – його рани, і фізичні, і душевні, ще сильно кровоточать.
– Віталику було всього дев’ять років, як помер його батько, – повільно каже Галина Іванівна. – Тож він почав дуже рано працювати. Вже після дев’ятого класу підряджався і їздив з односельчанами на заробітки. У Москву теж вирушив зі своєю бригадою, та через якийсь час хлопці повернулися, а от він вирішив залишитися. Спочатку постійно писав, дзвонив, приїжджав у відпустки, а потім все рідше і рідше виходив на зв’язок. Коли зовсім пропав, я кинулася шукати: подала заяву у міліцію, залишала заявки на передачах “Жди меня” та “Ключовий момент”. Як тільки хтось із земляків казав, що ніби бачив мого Віталика – одразу зривалася і їхала у Москву. Але безрезультатно. Вже й руки опустилися, коли у наш сільський медпункт подзвонили з якоїсь московської лікарні: чи не жив у вас такий-то? По телефону почула, що мій син у надзвичайно важкому стані.
…Трагедія сталася у січневий понеділок о четвертій годині дня. Що робив на коліях і де взагалі провів цей день, Віталій абсолютно не пам’ятає. Він згадав переддень, навіть о котрій годині лягав спати, а далі – провал. Адже мав би бути на роботі до восьми вечора. Допитуватися подробиці у людей мати просто не мала сил. Вона раділа, що син хоч залишився живим. Єдине, що їй встигли сказати реанімаційні медсестрички: з хлопцем у “швидкій” був машиніст маневрового поїзда. Він дуже переймався долею українця і розповідав, що надто пізно побачив на коліях його тіло. Потяг лише тоді зупинився, як передніми колесами, мов велетенським ножем, відтяв чоловіку усі чотири кінцівки.
Московська реанімація, страшний болючий переїзд в Україну вже позаду. В минулому також місцева лікарня, у якій Віталію по-новому формували культі. Галина Іванівна каже, що світ не без добрих людей: російські лікарі врятували життя нелегалу, наші, здолбунівські, привели до тями. Навіть приватний водій буса, який привіз хлопця додому, відмовився від грошей за дорогу.
Віталій не впав у депресію. До нього заходять у гості односельчани, друзі, однокласники. Мати каже, що син тримається навіть краще за неї. Його теперішня мрія – стати на ноги і зробити хоч щось своїми руками. Ясно, що кінцівки вже не виростуть, але якісні протези дозволять й у баскетбол грати, й ледь не ґудзики застібати. На жаль, його пенсії по-інвалідності вистачить хіба що на болтик від штучної руки. А що робити, якщо протезів потрібно аж чотири, чоловікові, якому всього 30 років? Хочеться вірити, що цей випадок не залишить байдужими милосердних людей, а мрія Віталія стане реальністю.
Місто Здолбунів Рівненської області
ВАТ “Ощадбанк” МФО 333368
Р/Р 2909690609 Код 09333401
Рахунок на ім’я Ридош Галини Іванівни
№ 91914
Мирослава КОСЬМІНА,
Рівненська область
| Comments: |
