П’ятдесятилітрову бочку з пивом підняв 305 разів!
Своєрідною спортивною візиткою Новограда-Волинського є п’ятдесятип’ятирічний мешканець міста Олександр Дідовець, силі рук якого позаздрить нині не один молодий атлет, а побити рекорди, встановлені ним останніми роками, навряд чи знайдеться хто найближчим часом.
Як вантажник м’ясокомбінату став спортсменом
У великий спорт він прийшов пізно: мав уже під тридцять, коли випадок звів його з Костянтином Серяковим, відомим у Новограді гирьовиком – обоє працювали вантажниками на м’ясокомбінаті, та ще й напарниками.
Якось після роботи Серяков запропонував:
– Ходімо потягаємо гирі!
– Ти що? Я вже й так натягався за зміну!
Проте цікавість усе ж таки переборола втому, і він пішов за старшим товаришем: взявши тоді до рук гирі, не розлучається з ними й досі.
Отже, спортом Олександр Дідовець захопився серйозно, тож мав і певні здобутки на офіційних змаганнях різних рангів: ще в далекому 1978 році став чемпіоном Житомирської області (до речі, на перших своїх змаганнях), 1986 рік приніс йому два “срібла”: посів другі місця на першості України та всесоюзному турнірі, наступного року він уже чемпіон України, а ще через рік знову повторює успіх і отримує звання рекордсмена. Але велика слава настигла Олександра саме в зрілому, або, як кажуть у спорті, ветеранському віці, коли виборов у своїй ваговій категорії титул чемпіона світу. А взагалі, його досягнення просто вражаючі: десятиразовий чемпіон України, бронзовий і срібний призер першості світу, зрештою, найсильніший гирьовик планети!
Крім традиційних, майстер спорту СРСР і України Олександр Дідовець ставить, так би мовити, рекорди “ювілейні” та “нетрадиційні”, приурочуючи підняття гир та інших важких предметів до різних дат. Наприклад, на честь 740-річчя Новограда-Волинського гирю стільки й підняв. Коли обласний центр Житомир святкував свої 1115 років, знову спортивний снаряд невтомного звягельського гирьовика злітає над його головою стільки ж разів! Не залишився в боргу і перед державою, у якій живе: під час святкування дванадцятої річниці незалежності України додав до цієї цифри ще два нулики. Оригінально відзначив рекордсмен і своє п’ятдесятиріччя, що майже співпало зі святкуванням “Лесиних джерел” 2004 року, піднявши перед численними земляками й гостями міста 50 разів п’ятдесятилітрову діжку з пивом, звичайно, місцевого розливу. В наступні роки піднімання пивної діжки на свята стало для нього традицією, ну, а кількість підйомів, зрозуміло, щоразу збільшувалася. Так, позаторік під час відзначення 750-річчя від першої літописної згадки про Звягель (Новоград-Волинський) за 4 години 22 секунди підняв її шістсот разів!
Торік же, на день Незалежності, богатир знову взявся до улюбленої діжки. Проте рекорд хотів поставити трохи інакший: підняти її за одну годину не менше 300 разів. Зафіксувати це досягнення запросили до міста представника Книги рекордів України, колишнього вихованця Олександра Миколайовича, а нині заслуженого тренера України, тренера національної збірної з богатирських ігор та збірної України з перетягування каната Михайла Гераскевича. І під овації глядачів, які прийшли того дня підтримати свого земляка, він таки не просто здійснив задумане, а й перевершив план на п’ять разів!
Вкрали найціннішу гирю
Про майбутні рекорди Олександр Миколайович не любить говорити, хоча й не приховує своєї підготовки до них. Напевне, про найближчий з них ми почуємо влітку – це буде у Мінську. Там зберуться на своєрідний фестиваль, аби показати, на що здатні, силачі з багатьох країн світу. Дідовець уже отримав на нього персональне запрошення. До речі, у Рівному, де в грудні минулого року проходила своєрідна репетиція майбутнього фестивалю під назвою “Каскад світових рекордів із гирьового спорту у нетрадиційних номінаціях”, він сім разів вижав дві гирі вагою по 32 кілограми дужками донизу, здобувши право на внесення до книги світових рекордів з гирьового спорту.
– Жодного разу за свою довгу спортивну кар’єру, – переконує Олександр Миколайович, – я так і не зустрів спортсмена-гирьовика, який би міг бодай раз повторити це.
Олександр Дідовець не замкнувсь у собі і не зациклився на власних рекордах: своє уміння, відданість гирьовому спорту передає дітям, тобто веде групу в місцевій дитячо-юнацькій cпортивній школі, самотужки обладнав неподалік свого помешкання тренажерний зал. Водить туди й свою маленьку онучку. Дівчинці подобається дідусеве захоплення, вже й сама дечому навчилася, навіть збирається виступити перед школярами з показовою програмою.
А ще гордістю звягельського рекордсмена є колекція. Чого б ви думали? Правильно! Гир. Назбирав їх уже понад сотню. Каже, більше мають лише двоє людей у світі. Бідкається тільки, що найцінніший екземпляр з неї хтось поцупив. Старовинна гиря була, незвичайна, з домішкою латуні чи ще чогось, бо окислювалась, тож її доводилося час від часу чистити. Очевидно, злодійчук здав її на брухт кольорових металів. Неборака прогадав – як колекційний експонат гиря коштувала набагато більше.
Микола Шмигін,
Житомирська область
| Comments: |
