У роду Симоновичів священнослужителі були ще в XVII столітті
В’ячеслав СИМОНОВИЧ розповідає про свій рід
Не захотів співпрацювати з КДБ – дали три роки тюрми
Родом В’ячеслав Симонович із села Жиричі Ратнівського району, що на Волині. Його батько Федір був священиком, і родина часто переїжджала з одного села в інше. Останнє, де служив отець Федір, Четвертня Маневицького району. Тут він і похований. Згодом у цьому селі духовно опікувався прихожанами його син Валентин, котрий прожив всього тридцять літ. Його замінив уже його син Серафим.
– Взагалі, наш рід досліджено ще з XVII століття. І в кожному поколінні були священики. Найпершим у XVII столітті дякував Вукол Шимонович. Його діти, внуки, правнуки теж були священиками. А дослідив наше родове дерево також син батюшки Євген Симонович з Луцька. За радянської влади ця сім’я зазнала репресій, добряче постраждав і Євген, – розповідає отець В’ячеслав.
Служили Симоновичі у різних куточках не тільки Волині, але й Рівненщини.
– Покликання священика благородне, але не завжди почесне, – продовжує батюшка. – Бо зазнавали служителі церкви багато гонінь, а до 40-х років ще й винищували їх сотнями. Ті часи мають бути уроком для нас. Бо і тепер суперечок, неприязні не бракує: то ворогів в інших людях шукають, то церкви ділять, забуваючи про любов та мир між усіма.
Сам отець В’ячеслав почав навчатися в духовній семінарії вже після служби в армії. Поступити вчитись на священнослужителя було непросто. Багато хто вважав, що це ганебний вибір.
– Мені не віддавали паспорта, але Бог так розпорядився, що все ж документ мені на руки видали, і я вирушив на навчання, – продовжує священик. – Закінчив семінарію, одружився (до речі, на доньці священика Євгена Червінського, котрого добре пам’ятають жителі селищ Заболоття та Стара Вижівка, де він у різні роки служив). Я отримав прихід у Заболотті у Свято-Хресто-Воздвиженському храмі, де й служу вже 35 літ. За ці роки немало пережив. Знаєте, навіть судили мене у вісімдесятих роках.
– За що?
– Я обслуговував кілька сіл. І мені “пришили” статтю, що нібито я з церкви брав гроші. Матеріал Івана Капітули “Шахрай у рясі”, надрукований у районній газеті, я бережу й донині, – і батюшка показує першу публікацію в газеті про себе. – На автора цього матеріалу зла не тримаю, то така його робота була. Але судили мене ні за що. Бо я не захотів співпрацювати з КДБ. Мене викликали перед тим у комітет безпеки і пропонували співпрацю. Я відмовився розповідати таїнства сповіді, бо вважаю: хто зрадить віру свою, людей – той зрадить і Батьківщину. Таким чином потрапив на гачок до кадебістів. Коли мені приписали статтю, то до мене кілька разів приїжджали з комітету і казали, щоб погоджувався на співпрацю, тоді і криміналу не буде. А інакше до “уголовників” посадять. Я сказав: “В тюрму йдуть і з неї виходять. А як мені згинути, то я згину й на печі...” Тож знову відмовився співпрацювати з КДБ – і отримав три роки тюрми. Поки вирок не вступив у силу, я поїхав у Київ, дійшов аж до Верховного Суду. Там зважили, що у мене малолітні діти і хвора дружина (на той час їй зробили операцію). І вирок переглянули. Тож я відбував покарання умовно.
Католики прихистили православних у костелі
У сім’ї Симоновичів виросло п’ятеро дітей. Четверо синів протоієрея В’ячеслава також священики. Ієрей Роман – служить у Києві, протоієрей Олег –у Свято-Преображенському храмі Старої Вижівки.
– Хоч він закінчив медучилище, відслужив в армії і міг би запросто закінчити медінститут, однак продовжив навчання в духовній семінарії. Він свідомо зробив цей вибір, – каже заболоттівський священик. – Ще один син, ієрей Аполлінарій, з місіонерською місією служить в Італії. Руська православна церква послала його для духовного окормлення українських заробітчан на острів Сицилія. Він там засновує православні приходи. Часто телефонує додому, каже, що спочатку нелегко було. Однак допомагають католики, виділили йому безкоштовне житло. А служить Аполлінарій... у костелі до 11-ї ранку для православних віруючих, далі ж правлять католики. Отакий знайшли компроміс.
Наймолодший із синів Симоновичів Василь закінчив Одеську семінарію і навчається в академії. Донька заміжня також за священиком у селі Ворокомле Камінь-Каширського району.
– Ви щасливі, що діти пішли Вашим шляхом?
– Це їхній вибір, не мій. Я їм не заважав. Але радий, що вони вибрали такий шлях. Загалом у мене такі ж діти, як і у всіх, – скромно каже батюшка.
Марія ДУБУК,
Волинська область
Фото автора
| Comments: |
