З клаптів тканини «малює» картини

Ольга Зелена з міста Чортків Тернопільської області й досі тужить за Києвом. Бо тут жили її батьки, тут вона народилася. Однак доля розпорядилася так, що змушена була поїхати з цього міста, бо після війни у столиці не залишилося домівки. Тепер вона вважає себе тернополянкою. І навіть на заслуженому відпочинку не сидить без діла – з клаптів тканин робить дивовижні картини, яких є понад двісті.Вона й зараз пам’ятає свою київську адресу на Подолі. Ользі було чотири роки, коли почалася Велика Вітчизняна війна. Батька забрали на фронт, а от вона з мамою змушені були зібрати пожитки та покинути рідне місто. Довелося побувати і в Німеччині, адже мама була вивезена туди на примусові роботи. А коли війна закінчилася, то  повертатися не було куди. Їхній дерев’яний дім... розібрали на дрова. А родина отримала тавро ворогів народу, бо працювала в Німеччині на фюрера.
– Ми з мамою після німецького заслання й у таборі полонених побували. Туди ув’язнювали тих громадян Радянського Союзу, котрі на ворогів працювали, – розповідає Ольга Олексіївна. –  А коли тато з фронту повернувся, ми всі були бездомні. Вирушили до Чорткова, бо нас покликав батьків друг. Обжилися на новому місці, от так і живу тут дотепер. Та завжди тягнуло в Київ. Востаннє була у столиці три роки тому, бродила вулицями зі своїм внуком. Боже, як же змінилася столиця! Подивилася на все – і боляче, і образливо стало до сліз. Внучок поповтішав...
У Чорткові Ольга вийшла заміж, народила дітей. Саме заради них і зайнялася рукоділлям. Тепер жінка – майстер декоративно-прикладного мистецтва у галузі аплікації. У її колекції багато картин, виготовлених... з клаптів тканин. Хоч сама жінка за фахом бібліотекар, але її роботи оригінальні, гарні, виготовлені майстерно. А це говорить про неабиякий художній смак Ольги Олексіївни.
– Все почалося з подушечок для діток. Я їх вишивала, оздоблювала різноманітними нашивками, – показує дорогі їй речі пані Ольга. – Деякі виготовляла у формі іграшок. А килимок, котрий змайструвала для доньки Тетяни, ще й досі бережу. Він висів на стіні біля її ліжечка. Вона завжди на нього дивилася, коли засинала і все перебирала китиці на ньому. Отак багато й повискубувала. Тепер цей килимок як сімейна реліквія.
Ольга Зелена 50 років робить аплікації з тканин. У її хаті безліч клаптів ситцю, льону, шовку, віскози... На стіні в кімнаті – величезна панорама Чорткова, котру виготовила до 480-річчя міста. Полотно вражає, воно виготовлене з тканин різного кольору. Не один місяць сиділа над ним, складаючи клапоть до клаптя, щоб вийшли будівлі, церкви, дерева, клумби і дороги.
– А потрібно було ще й все акуратно зшити. Взагалі, швейна машинка – то моя подруга, – каже майстриня. – Вона терпить всі мої примхи. Адже роботи спочатку проходять через уяву, потім через серце. І лише згодом вони стають полотнами, які радують око.
І не тільки радують, але й дивують. Наприклад, до картини “Соняшники” один чоловік на виставці робіт Ольги Зеленої у Чорткові навіть попросив доторкнутися, бо був впевнений, що зернятка там справжні. А з’ясувалося, що зроблені з тканини... “Осінь золота”, складається враження, ніби виготовлена з листочків пожовклих дерев. Аж ні! Це так гармонійно підібрані кольори тканини.
У колекції майстра понад 200 робіт. Багато присвячено національній ідеї, рідному краю, традиціям. Вражає і релігійна тематика. А які гармонійні, насичені барвами серії робіт “Пори року”.
– А де Ви берете потрібний матеріал?
– Клаптики тканин мені шукають друзі, знайомі, витягуючи їх зі старих скринь. Дещо знаходжу на гуманітарці. Для основи беру гімнастичний круг, згодом натягую полотно, на яке попередньо нашиваю якийсь сюжет. Щоб картина не згиналася, а мала гарний вигляд, її перу, крохмалю, додаючи трохи клею, – розповідає про своє ремесло жінка. – Маю в голові ще стільки ідей! Руки іноді не встигають за розумом...
Не тільки жителі Чорткова милувалися аплікаціями жінки, але й кияни. Вони запросто можуть прикрасити в оселі кімнати чи кухню. Та й будь-який заклад теж.
– Останнім часом більше працюю над роботами філософського змісту, – продовжує пані Ольга. – І стільки ще планів та мрій маю... Аби здужалося.
Марія ДУБУК,
Тернопільська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО

• Нравится
•