Гнобили і німці,і поляки, і совєти
Справу батька продовжив його син, також Міхал. Він у 1854 році відкрив у Калуші постійний заклад. Родинне підприємство згодом перейняв його син Францішек, у якого було четверо синів. Вони організували спілку, яка називалася «Ливарня дзвонів братів Фельчинських. Калуш».
Родина Фельчинських у провінційному Калуші, де проживали люди різних національностей – українці, поляки, євреї, німці, була багатою і шанованою. Її дуже поважали місцеві мешканці. Але братам було затісно для своєї діяльності. Тому найстарший з них, Людвік, перед Першою світовою війною разом із сім’єю переїхав до Перемишля і там відкрив свою ливарню дзвонів. Фірми братів діяли до вересня 1939 року. Коли на західноукраїнські землі прийшла радянська влада, вона ліквідувала майстерню дзвонів у Калуші. Дехто з родини був вивезений у Сибір. Повернулися звідти вже після війни, 1946 року.
Ян і Каєтан Фельчинські перед війною переїхали в Перемишль до свого брата Людвіка. Але і там вони не змогли працювати, німці також закрили ливарню. Тому брати вирішили перетворити заклад в слюсарну майстерню та кузню. Після війни, у 1948 році, ливарню дзвонів відновили, але то були нелегкі часи. Нова влада, яку в Польщі називали народною, чинила всілякі перепони релігії, а тому заклад, який виготовляв дзвони, не міг користуватися популярністю, його контролювала служба безпеки.
Найбільший виріб заважив 11600 кілограмів
Нині у Польщі успішно працює кілька людвісарень Фельчинських. Найбільш відомі з них дві.
Заклад 56-річного Януша Фельчинського, випускника механічного факультету Краківської політехніки, розташований у селі Острів поблизу Перемишля. Фірма виготовляла дзвони до кожного приїзду у Польщу папи Яна Павла ІІ. Виконували замовлення для Іркутська, Стокгольма, в Камерун, Перу, на Філіппіни. Найбільший їхній дзвін, виготовлений 2001 року, важить 11 600 кілограмів.
В іншому польському місті, Татішеві, справу давніх калуських майстрів продовжує Збіґнев Фельчинський. Успадкував він її від свого батька Тадеуша, який заклав першу ливарню на Шльонзку.
– Дзвони нашої людвісарні, – розповідає 52-річний пан Збіґнев, – є в римо-католицькому костелі у Києві, замовником була також Москва. Купують і невеликі парафії з України. Наші дзвони виготовлені дбайливо і мистецьки опрацьовані. Орнаменти і візерунки виконуються на індивідуальне замовлення і не повторюються.
Чимало старовинних дзвонів славнозвісних майстрів є у храмах багатьох міст західної України.
– В Івано-Франківську, – розповідає відомий у прикарпатському краї науковець, дослідник дзвонів Богдан Кіндратюк, – виявлено кілька дзвонів майстерні Фельчинських. Один з них – на зведеній 1995 року греко-католицькій дзвіниці каплиці Христа Царя. Другий встановлено на дзвіниці церкви Святої Покрови. Його виготовлено 1936 року. Третій дзвін привезений з Польщі і поміщений на дзвіниці біля римо-католицького костелу Христа Царя.
У Луцьку в одній з веж старовинного замку Любарта діє єдиний в Україні Музей дзвонів.
– У нашому музеї, – каже директор Луцького державного історико-культурного заповідника Тарас Рабан, – також є стародавні дзвони з майстерні Фельчинських. А скільки їх на Волині, важко й порахувати.
Окрім старовинних дзвонів, в Україні з’являються нові, виготовлені у Польщі Фельчинськими в наш час. Нині ливарні – це справжні заводи, але тут все робиться за традиційними методами, а вони передаються з покоління в покоління. Сила Фельчинських у тому, що вони свято бережуть традиції своїх дідів і прадідів.
Денис МАНДЗЮК,
Феодосій МАНДЗЮК
Comments: |