У печері «Млинки» дослідники навіть… гуляють весілля,

Україна є чи не найбільшою країною у світі по кількості печер на своїй території. Одна з них розташована у Чортківському районі Тернопільської області і називається Млинки. Добратися до входу у цю печеру не так уже й просто. Доводиться добряче попетляти глиняними схилами. Та й без провідника туди не зайти. А належить це природне диво Чортківському спелеоклубу «Кристал», який і здійснює охорону та дослідження печери.

Сусаніни, камікадзе живуть у підземеллі по десять діб
Хутір Млинки – це одна вулиця, яка належить до Заліської сільської ради. Колись тут було село. Сто літ тому на річечці Млинарка стояли млини, а з печери-кар’єру видобували гіпс, перемелювали його і робили будівельний матеріал алебастр. Однак у 1960 році вчитель Михайло Біль із села Угринь Чортківського району разом з учнями відкрив перші природні ходи печери і написав про це у місцевій газеті. Цю новину з радістю зустріли тернопільські спелеологи (спелеологія – наука, що вивчає печери, їх утворення, мікроклімат, органічний світ – авт.) і вже за три роки здійснили шість експедицій та дослідили майже 10 кілометрів лабіринтів. У 1984 році створюється Чортківський спелеоклуб «Кристал». Його члени по-новому беруться за дослідження печер та відкривають ще 28 кілометрів підземних тунелів. І нині про хутір Млинки вже говорять не тільки в Україні. Про його існування знають у США, Німеччині, Румунії, Молдові. Оптимісти навіть жартують з цього приводу: «У Млинках дві події: або туристи приїжджають, або хтось помирає...»  На хуторі дійсно живуть в основному люди похилого віку, багато пусток. Самотні хати помалу скуповують спелеологи. Ось в одній з них ми застали Андрія Жовтоголового, якого колеги прозвали Сусанін.
– А чому так?
– Та заблукав одного разу в печерах, а на додачу ще й ліхтарик згас... Але друзі швидко мене знайшли. Та у всіх нас є прізвиська, – каже. – Наприклад, нашого керівника клубу Володимира Снігура всі називають Папою. Володимира Компанійця – Доктором. Є серед наших спелеологів і Камікадзе. Взагалі, всі члени клубу – віддані друзі, котрі не палять, і не п’ють (навіть пива). Більше вкладають у печери, ніж заробляють на них. Адже для екскурсій необхідно придбати і ліхтарики, і комбінезони, і каски, для досліджень необхідні матеріали. Всі – фанати своєї справи. Буває, що заходять у печеру на кілька днів – проводять дослідження, відкриваючи нові ходи. Ось і в березні група з восьми осіб не виходила на світ Божий аж десять днів: там працювала, спала, їла...

Один міліметр кристалів росте  аж... 100-150 літ!
Побачити оте природне підземне диво кристалів, різних утворень, котрі нагадують то квіти, то зимову паморозь, то якісь дивні фігури, то діаманти, може не кожен. Тільки сміливці, котрі наважуються ступити на кількакілометрову стежку (екскурсії тривають по кілька годин, різні за протяжністю, є для дорослих і дітей). Проводять їх самі ж спелеологи.
– Це наше життя, – продовжує Андрій. – У Млинках завжди хтось чергує, незалежно від пори року. Адже печера «Млинки» є державною геологічною пам’яткою природи. У 1991 році вона передана державним комітетом з охорони природи під охорону спелеоклубу «Кристал». Дехто вважає, що ми з екскурсій гроші лопатою гребемо. Але скільки там доводилося потрудитися, адже печера була дуже занедбана, захаращена сміттям. Наші хлопці тут не один день розгрібали завали. Ось у сусідньому Угрині також є печера. Вона не охороняється. Чому ніхто не візьметься за її впорядкування? А в «Млинках» вже все налагоджено. Наприклад, більше 400 відвідувачів у день ми в печеру не пускаємо, щоб не руйнувалася, бо вона не любить зміни повітря, тепла від свічок (користуємося тільки спеціальними ліхтариками). А ще ми зашиваємо у комбінезонах, які видаємо туристам для переодягання при вході в печеру, кишені, щоб не вносили у підземелля сірники та цигарки і щоб не плюндрували оту красу – не обривали і не виносили кристали. Адже один міліметр кристалів росте аж... 100-150 років! Взагалі, вважаю, що в Україні печери – це окрема стаття доходів бюджету держави, просто багато з них недосліджені, незахищені і знищуються варварами-туристами, так як печера «Угринська», яка за часів Польщі була екскурсійною.
Чортківські спелеологи цього року відзначатимуть 25-річчя створення клубу «Кристал». За ці роки його члени побували у багатьох куточках землі, зокрема у 2002 році відвідували Ліверпуль, у 2004-му – Австрію, у 2007-му – Швейцарію. Наприклад, Володимир Компанієць влітку збирається на світовий конгрес спелеологів. Ці люди мають професії, однак захоплення спелеологією вважають своїм життям. Тому не дивно, що дехто з них печери розвідує сім’ями. А подружжя Бориса та Світлани Гора навіть в печерах «Млинки» відсвяткували понад десять літ тому... своє весілля.
– Наречена була одягнена у гарний білий комбінезон, – усміхається наш провідник Андрій Жовтоголовий. – Тоді в печеру, розповідають, провели світло і умудрились навіть принести шампанське...
Живуть у «Млинках» і кажани, які живляться комахами. Зараз вони ще в зимовій сплячці. І тільки відважним сміливцям та спритникам можна їх побачити, бо летючі миші знаходять собі спокій у більш віддалених ходах. А побачити чарівні, неповторні кристали може тільки той, хто здатен пройти, пролізти, проповзти, як вуж, вузькими ходами, котрі часом нагадують лисячі нори чи пролягають ніби над урвищами. Але ця краса варта того, щоб натрудити ноги, полоскотати собі нерви, а згодом ще довго дивуватись, якою щедрою буває матінка-природа до людини.
Марія ДУБУК,
Тернопільська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО

• Нравится
•