Роботи майстрів Витягловських є у приватних колекціях по всьому світу
Тетяна ВИТЯГЛОВСЬКА за роботою
За «верстатом» трудиться навколішки по кілька годин
– Те, що у душі, саме лягає у фарбах, – каже Тетяна Володимирівна, бачачи моє захоплення її роботами.
Каталог робіт пані Тетяни просто вражає! Доробок складає понад сотню витканих картин. Назви говорять самі за себе: „Човен даремних сподівань” несе вдалину закохану пару, „Зелену тишу” порушують лише русалки, що шепочуться над водою, „Хвилини вчорашньої юності” солодкі й водночас такі недосяжні, „По дві сторони світлої смуги” царює темрява... Кожна картина – філософський твір, відтворений у барвах нитками.
– Кольорову гаму майбутньої роботи диктує творчий задум? – цікавлюся.
– Не зовсім, – зауважує Тетяна Володимирівна. – Усе залежить від внутрішнього стану. Інколи, навпаки, ідея підкоряється барвам у душі. Хоча я помічаю, що гама кольорів мого одягу відповідає барвам на гобелені, над яким працюю. Це все підсвідомо, інтуїтивно.
– У старенькій церкві в містечку Зборів є чотири хоругви і плащаниця моєї роботи, – зізнається майстриня. – Це, мабуть, найважче завдання, яке доводилося будь-коли виконувати. Бо аби їх виткати, лише художником бути замало. Тут владарює не власна фантазія, а чіткі закони, порушити які права нема. Є дві мої хоругви і в одному з храмів у Чорткові.
Над кожною роботою пані Тетяна трудиться місяць, а то й два. За „верстат” (майстриня працює на спеціальному підрамнику – його величина залежить від розміру майбутньої роботи) найчастіше сідає пізно ввечері, коли сутінки спадають на селище і думки тікають від щоденних клопотів. Жінка зручно вмощується на колінах – і перебирає між „основою” на підрамнику нитку за ниткою, водночас поєднуючи не тільки кольори, а й різні види технік. Питаю, чи ж коліна не терпнуть, бо ось так навколішки жінка просиджує по кілька годин. Вона лише знизує плечима й каже, що давно звикла. Запевняє: на підлозі працювати найзручніше і найшвидше, бо усі клубочки під руками. А ниток на кожну роботу йде до кілограма.
Оздоблює інтер’єри дерев’яною «пластикою»
Роботи подружжя Витягловських є у приватних колекціях по всьому світу. В Україні Тетяна Витягловська уже мала п’ять персональних виставок – у Львові, Києві, Славутичі та дві у Тернополі. Але демонструвати виключно свої роботи вона не любить. Майстриня вплітає у власну експозицію дерев’яні скульптури, створені чоловіком Михайлом. Минулоріч фотокопії робіт цього подружжя прикрасили творчо-біографічний альбом-довідник „Художники України”.
Дерев’яні фігури гармонійно доповнюють сюжети на гобеленах. Тут і „Ангел, що заглядає у власну душу”, і „Владика спокою”, і „Внутрішній біль при зовнішньому спокої”, і „Ангел, котрий після стрімкого злету втратив голову”, і „Чорний квадрат, що від власної пихатості став кубом і, подивившись у дзеркало, злякався”.
– Не подумайте, що я маю щось проти модернізму, – випереджує моє запитання Михайло Володимирович після погляду на його „антиквадрат” Малевича. – Тут є оригінальні розумні речі, які виконані на високому рівні. Але є й багато мотлоху, який нам намагаються нав’язати як щось велике й неповторне.
У Витягловського-різьбяра теж було кілька персональних виставок. Та скульптури – не єдине, над чим працює майстер. Він чудовий пейзажист, талановитий графік. У вільний час займається розробкою неповторних дизайнів та оздобленням інтер’єрів, втілених у дерев’яній „пластиці”. І тут подивуватися є чому!
„Творіть прекрасне – і навколо вас життя обов’язково стане гарним”, – кажуть в унісон. І хіба це не істина?
Наталія КРАВЧУК,
Тернопільська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
| Comments: |
