Три покійники в одній хаті

Страшна трагедія сталася в одному із сіл Віньковецького району на Хмельниччині. За версією правоохоронців, син убив батьків, а потім сам звів рахунки з життям. Але люди у селі цьому не вірять. Мати померла від розриву серця
Анатолієвій матері не подобалося, що після розлучення син водив додому жінок. Якось привів подругу з трьома дорослими дітьми, причому ніхто з них працювати не хотів, сподіваючись, напевно, на його руки та на пенсії старих. Однак Анатолій матері казав: „А як моїх хтось годує? Та й хто без дітей за мене піде”. Не раз після сварки йшов з дому, поселяючись з новою обраницею у сусідню порожню хату. Потім знову повертався. З приводу жінок мати навіть раніше скаржилася у сільську раду, але так: вранці напише прохання вплинути на сина, а увечері забере.
– Анатолій мав розумну голову і золоті руки, – розповідає землевпорядник Людмила Баліцька, – але якщо був тверезий. Закінчив будівельний інститут (обрав таку ж професію, як і його батько), працював виконробом у будівельній конторі у Віньківцях, нашу сільську раду будував.
Їздив у Москву на заробітки, допомагав своїм дітям, особливо синові, який вчиться в інституті. Брався за будь-який підробіток у селі: зробив ремонт у садочку, а скільком людям допоміг по господарству! Комусь дах перекриє, комусь паркан поставить... А які розрахунки в селі? От і запив. На п’яну ж голову чого не буває, але бійок у їхній хаті не було ніколи.
...Три місяці пенсіонери жили у дочки в іншому районі. Кілька років тому у неї помер чоловік, а діти вже давно виросли. Тож вона доглядала батьків. Тим паче, що в останній рік вони стали зовсім немічними, з ліжка майже не піднімалися, а батько був сліпий. Але, як і всі старі люди, вони тягнулися додому. Дочка відпустила батьків зі сльозами. Щоб знати, що робиться вдома, купила їм мобілку і дзвонила по кілька разів на день. До того ж, ще й «закодувала» брата від горілки.
Але минуло лише два тижні після повернення батьків додому, як сталася біда. Того дня дочка довго розмовляла з братом, він розповідав, що у нього багато роботи, а зараз він пере мамині речі – всю мотузку завішав.
...Вночі, десь після першої години, Анатолієвого сина розбудив телефонний дзвінок: «Їх уже немає», – сказав батько. Після чого поклав слухавку і вимкнув телефон. Зранку син приїхав зі своєю матір’ю в село. На подвір’ї їх чекала страшна картина: Анатолій висів на старій груші. Хата була зачинена, тому довелося викликати дільничного. Всередині на підлозі поруч лежали побиті старі: чоловіка задушили, а у жінки була розбита голова. Однак померла вона, як показав розтин, від того, що розірвалося серце.   
– Коли люди кодуються, їм пояснюють, що пити не можна, – каже мешканка села Олена Ярош. – І він тримався десь з рік. Але, мабуть, потрапив у компанію, випив – і його „вимкнуло”. Бо в хаті було чисто, і батьки чисті лежали. Крові видно не було, лише у Надії під головою натекла. Люди казали, що було видно, ніби її витирали з підлоги.
...Того вечора сусід чув крики з їхньої хати. Але  подумав, що то проста сварка, тому й не звернув уваги. То була хороша сім’я.
«Анатолій був добрячою дитиною   і чудовим батьком»
 Анатолія в селі любили всі, можливо, тому люди й не вірять, що він міг таке зробити. До того ж, за день до  трагедії батьки отримали пенсію, а це близько двох тисяч гривень. Грошей у хаті не знайшли. Правоохоронці спілкувалися з колишніми товаришами Анатолія по чарці, були й спеціалісти із собаками, але поки що ніяких результатів немає.  
– Він був така добряча дитина, –  плаче бабуся Антоніна. – І побілить, і приготує, і  нагодує. Мені стільки допомагав! А батько який з нього був чудовий: на заробітки як їздив, то все до копійки віддавав дітям. Сам жив на пенсію батьків і на те, що виростить на городі та у хліві. А як тішився, що став дідусем: чотири місяці тому у нього народилася онука! Не можу повірити, що він здатен на таку жорстокість. І в селі ніхто його не винує.
...Усі, з ким поспілкувалися, не вірять, що тихий і спокійний Анатолій міг вчинити таке звірство, адже, як розповідають люди, у його матері зі щік була здерта шкіра.
Поховали Анатолія окремо від батьків. Священик його не  відспівував, сказав, що доки він буде у хаті, не прийде. І хреста йому не поставили. Але попрощатися з ним прийшло дуже багато людей, навіть однокласники приїхали. Страшно було зайти в хату, кажуть селяни, – три труни у рядок.
Нині могили Анатолієвих батьків височіють двома горбиками на сільському цвинтарі. Тіло ж нещасного знайшло притулок біля прицвинтарного рову, як і велить церковний обряд.
Ліна ПОДІЛЬСЬКА,
Хмельницька область
Фото автора

• Нравится
•