Єдина донька у батьків пішла в монастир

Підпис відсутній

Підпис відсутній

Тут спокійно і несуєтно. Влітку птахи порушують тишу, а взимку хіба що заєць завітає на просторе монастирське подвір’я. Саме тут у сімдесятих роках минулого століття була ракетна військова частина.  Її розформували, приміщення почали руйнуватися. Але у 2006 році серед високого лісу виріс... храм. І полинула молитва...

Підпис відсутній

Підпис відсутній

На дахах приміщень росли берези
Ігуменя Анастасія прийшла в монастир відразу після закінчення школи. Вона – єдина донька у батьків. І мабуть, матері було нелегко змиритися з таким вибором своєї дитини.
– Але пройшов час, батьки мене благословили. От тепер рідні в гості сюди приїжджають, – каже матушка.
Вона у Свято-Троїцькому Старосільському монастирі, що в Маневицькому районі на Волині, з самого початку його будівництва. До цього була насельницею Михнівського жіночого монастиря, що в Камінь-Каширському районі. Однак митрополит Ніфонт її і ще двох матушок благословив на труд та молитву в Старосільський монастир.
– Не боялися поселитися серед лісу? Адже до найближчих сіл Старосілля та Годомичі кілька кілометрів? – запитую ігуменю.
– Було боязко, бо надто велика відповідальність покладалася на нас. Доводилося розчищати руїни, адже на дахах  деяких приміщень навіть берези встигли вирости. Однак ми були не самотні. Постійно допомагали студенти Волинської духовної семінарії, жителі навколишніх сіл.
– На цьому місці стояла військова частина, а чи заміряли тут радіаційний фон?
– Так. Територія чиста, гарна. Власне, монастир створювався, щоб в майбутньому тут можна було збудувати табір для відпочинку православних дітей. Он бачите, вже будується один з корпусів. Хоча навіть і минулого року нашу обитель відвідували дітки, бо тут справді гарно, дихається легко – сприятливі умови для оздоровлення маленьких українців, – каже ігуменя.
Сьогодні в монастирі проживає десять насельниць. Всі вони в основному з Волині – Ратнівського, Маневицького, Горохівського районів. Хоча, наприклад, монахиня Рафаїла, котра дуже добре шиє, приїхала сюди аж із Білорусі.

І бджоляр, і дзвонар
Інокиня Софія в миру була медсестрою. Однак бажання служити Богу все ж перемогло. І тепер вона не тільки найкращий в монастирі дзвонар, але й вмілий бджоляр, доглядає за кількома вуликами.
Починається життя в монастирі після шостої години ранку. Зимова темрява ще окутує ліс, а в храмі, котрий названо на честь святителя Василія Великого, вже лине молитва. Служить в церкві ігумен Ігнатій з Чарторийського чоловічого монастиря. Є в новозбудованому храмі й свої святині – ковчег з часточками мощей святих угодників Божих та Іверська ікона Божої Матері, написана спеціально для монастиря на горі Афон, котру привіз зі святої землі митрополит Ніфонт.
Після богослужіння кожна з сестер виконує якийсь свій послух: одна носить воду, інша куховарить (а влітку, коли працюють будівельники, тут треба добряче потрудитися, щоб всіх нагодувати), третя прибирає в храмі. Тримають сестри й корову та коня. Оброблять городи. Восени ходять по гриби (а їх тут росте багато) і заготовляють соління, сушать боровички, щоб взимку було що вкинути в борщ чи суп. Біля монастиря – гарний ставочок. В ньому монахині розводять рибу. От і зараз в льоду прорубали лунки, щоб карасики дихали. А ще в цій водоймі, запримітили матушки, живуть черепахи.
– А вовки взимку тут не завивають?
– Немає. От тільки зайці є в лісі й лисиці, на яких полюють мисливці, бо часто можна почути постріли, – каже інокиня Софія. – А загалом це місце мальовниче. Коли я вперше приїхала сюди, то наступного ранку прокинулась від того, що під вікном голосно виспівували птахи...
Коли весь світ вже спить, сестри цього монастиря опівночі йдуть в храм на полуночницю. Сплять мало. Час проводять переважно в молитві й трудах. А зробити треба ще дуже багато. У планах – побудова Свято-Троїцького храму, дзвіниці, корпусів табору для дітей, облагородження території, створення умов для паломників (хоча вже й зараз приїжджим є де переночувати). Люди вирушають сюди зі своїми тривогами, болями, проблемами, шукаючи порятунку і захисту в молитві, у Бога.
Марія ДУБУК,
Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО

  •  
Comments:

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>