Сіють ціле житнє поле для… солом’яних ангелів

Дивовижної краси солом’яні вироби роботи малознаного, проте талановитого майстра з Червонограда Івана Кравчука нині прикрашають багато осель. Хтось на “вернісажі” у Львові купив своїй дитині брязкальце, хтось – до хати оберіг у гладишечці, хтось – собі янголятко чи жар-птицю… Любов до творення образів із соломки у нього виникла не випадково – прищепила її синові відома волинська майстриня Марія Кравчук. Нині секрети плетіння з цього природного матеріалу переймає й онука. Тож сьогодні цю родину можна сміливо назвати династією соломникарів, де ремесло передається з покоління у покоління.Іван зізнається, що ще років десять тому нізащо б не повірив, що мамина творчість настільки  закохає його у таку роботу. Як і більшість чоловіків, вважав це ажурне мистецтво жіночим. Та закінчивши Волинський державний університет імені Лесі Українки (здобув спеціальність філолога та фольклориста), обрав собі професію… майстра.
– В університеті ми мали змогу спробувати працювати з різним матеріалом, пізнати багато ремесел, – розповідає Іван. – Різьбили, вишивали, ткали, гончарували, плели вироби з лози та соломки, робили писанки. І я зрозумів, що солома – то моє, рідне. І вже мені не здавалося, що це нудна жіноча робота.
Після закінчення вузу вчителювати Іван не став, взявся за вдосконалення ремесла. Вивчав різноманітні техніки плетіння (каже, тільки різних “косичок” із соломки можна зробити кілька десятків), створював плоскі та об’ємні композиції. Якби сьогодні зібрати усі роботи майстра, то колекція вийшла б багатотисячна! Та багато з них розлетілися поміж людьми на ярмарках. Батьки залюбки купують своїм малятам Іванові брязкальця та пташечки – вони натуральні, красиво пахнуть і не можуть зашкодити дітям, на відміну від багатьох китайських іграшок. Жінки обов’язково несуть додому обереги чи дідухи. Молоді люди купують собі чи друзям у презент ангелочків.
– Перед Новим роком усі шукали на прилавках бичків – господарів 2009 року, – розповідає майстер. – То створив їх із соломи цілу колекцію.
Речі дійсно дивовижні. Погляньте тільки на жар-птицю. І як чоловічим рукам вдається створювати із сухих стебел такі ажурні речі?
– Особливих секретів немає, – каже Іван Кравчук. – Ми з мамою спеціально сіємо житнє поле. Любуємося, поки воно росте, дбайливо доглядаємо кожен колосок. Треба знати, коли краще жито зрізати. Перші стебла, які використовую для дідухів, заготовляю раннім літом, коли злаки ще тільки цвітуть. Роботи з них просто медом пахнуть. Решту соломи дозбирую поступово, під час жнив. Та то тільки початок. Треба ж стебла посушити, обтяти колоски, аби мишки не завелися. А вже порізати-посортувати, залежно від майбутніх виробів.
Дружина Світлана у захваті від чоловікової роботи. Каже, раніше й сама не раз старалася йому допомогти. Нині ж у подружжя двоє чудових донечок. Тож часу на творчість залишається мало. Але дівчатка мимоволі підказують татові нові образи. Зокрема, коли на світ з’явилася Олеся, Іван створив із соломки ангела з немовлям...
Дівчатка підростають і вже самі цікавляться татовою справою. Ліна поки ще тільки підносить соломку, а от Олеся вже вміє не тільки косички плести, а й сама виготовляє нескладні фігурки. До слова, свою першу роботу дівчинка зробила на фестивалі у Нетішині (Хмельницька область), ще не маючи й шести рочків!
Наталія КРАВЧУК,
Львівська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО

• Нравится
•