Тут від Діви Марії народився Ісус Христос

Тут народився Ісус Христос

Тут народився Ісус Христос

Минуло півтора місяця, як повернувся зі Святої Землі. Та досі не можу прийти до пам’яті, переварити усе в голові, відчути до кінця в душі побачене і почуте. Часто сняться ті місця. Мабуть, ще довго свідомість буде дозбирувати і фіксувати кожну деталь життя та воскресіння Спасителя, інших святих.

Тут народився Ісус Христос

Тут народився Ісус Христос

Вифлеєм закутий у бетон
Місто Вифлеєм тепер майже з’єдналось з Єрусалимом. Від готелю шлях подолали дуже швидко. І уже стоїмо перед величезними воротами, бо увесь Вифлеєм, де проживають палестинці, оточений 12-метрової висоти залізобетонною стіною. Ізраїльський солдат колючим поглядом прискіпливо обмацує кожного з нас. Чи, бува, не затесався якийсь терорист. Найголовнішим і найцікавішим центром Вифлеєма є базиліка Різдва Христового. Через низькі малі двері з великого двору входимо всередину. Вражає довга величава колонада. Навпроти входу багатий іконостас. На стінах і на долівці лиш місцями вціліла мозаїка. До речі, ця базиліка побудована у шостому столітті. Вона – єдиний у Палестині храм, який за 1400 років не зазнав нападів і руйнування. Лише трохи зовнішність змінилася: став схожим на фортецю чи замок.
Ми ж прямуємо далі до печери Різдва. Біля самого входу до неї на стіні ікона усміхненої Божої Матері з Немовлям. Це, до речі, єдине зображення Богородиці, котра усміхається. Печера неглибока: 12 метрів довжини і чотири – ширини. Є підземним храмом під головним вівтарем  базиліки. Він напрочуд простий. Я б сказав, навіть домашній, хатній, бо дуже затишний.
Святий вертеп освітлений лише лампадами. А саме місце Різдва під православним престолом позначено срібною зіркою з написом: “Тут від Діви Марії народився Ісус Христос”. Праворуч від зірки три сходинки ведуть до покритої мармуром ніші: ясел Христових.
Богослужіння звершувалося на трьох мовах: арабській, грецькій та церковнослов’янській. Намагався уявити, як маленьке Боже Дитятко вперше торкнулося нашої грішної землі, як усі довкола раділи, і в першу чергу Богородиця. Яке ж то чудо сталося на білім світі – сюди прийшов Син Божий.
Незважаючи на те, що після закінчення Літургії довелося швидко звільняти храм, бо тут мали правити католики, мені вдалося прикластися до срібної зірки, торкнутися святого зі святих місць. І у ці святкові дні Різдва Христового я, як і кожен православний, думками линув у ті далекі і світлі дні, ті місця, де звершилася ця прекрасна подія.

Що у серці своєму несу
Насамкінець хотілося б поділитися роздумами про паломницьку поїздку на Святу Землю. У першу чергу вона абсолютно відрізняється від туристичних турів. Бо ті, як правило, є пізнавальними, ознайомчими. Кілька років тому побував у Єрусалимі мій кум. Відвідав і храм Гробу Господнього. Але групі попався такий екскурсовод, що майже все перекрутив з історії релігії. Його розповіді віддавали богохульством. Звичайно, не всі такі турпоїздки, та все ж у більшості вони грішать поверхневістю. Паломництво ж – зовсім інша річ. Тут багато дізнаєшся про діла Господні, одночасно молячись, проймаєшся серцем і душею словом Божим. До тебе приходять високі заповіти ніби зсередини.
Нам дуже пощастило, групу очолював митрополит Луцький та Волинський Ніфонт, матушка Магдалина, котрих добре знають у багатьох храмах на святій землі. Де б ми не бували, скрізь нас приймали дуже привітно, щиро.
Запам’яталося і повернення на рідну землю. Воно було вражаюче. Прямо в залі очікування бориспільського аеропорту паломники помолилися, виконали церковні піснеспіви. Яке це було прекрасне  видовище! Одухотворені діти України піднесено славили Бога, співали хвалу Господу за щасливе повернення. Владика Ніфонт висловив заздравні за нашого Президента, Верховну Раду, уряд, державу, всіх її жителів. Зійшлися усі пасажири, які були в залі, працівники аеропорту і захоплено слухали.
Користуючись нагодою, хочу сердечно подякувати владиці Ніфонту за те, що мене включили в паломницьку групу. Вона була сформована з духовенства, глибоковіруючих прихожан.
На превеликий жаль, я не можу себе зарахувати до них. І коли усі співали церковних пісень, я уважно слухав, бо не знаю їх. Атеїстичне виховання у свій час дало свої наслідки. Була зламана сама психологія, підхід до віри. Та й життя пізніше склалося так. Журналісти були передові бійці партії. Звичайно, і я носив більшовицький квиток, був інструктором обкому. Хоча це мене аж ніяк не виправдовує, бо я ще не зовсім чужа вівця. Переконаний – у кожного з нас є своя дорога до Господа. Повсякдень відчуваю, що є Вища Сила на землі і нічого не відбувається просто так, а лише з волі Божої. І я ношу Його у своєму серці. А поїздка на Святу Землю в стократ укріпила у цьому мою віру.
Таке відчуття, що після відвідання Єрусалиму Ісус Христос став ближчим. Вірніше – я наблизився до Бога. І взагалі в мене відбулася переоцінка цінностей. Став значно поблажливішим до людей, їхніх поступків, добрішим, одне слово – кращим.
Христос народився! Славімо Його!
Храни вас Господи!
Євген ХОТИМЧУК,
Вифлеєм – Єрусалим – Луцьк

  •  
Comments:

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>