Із маленького села вийшло більше 10 священнослужителів

Більше десяти вихідців з маленького поліського села Залюття, що в Старовижівському районі на Волині, присвятили себе служінню Богу. Хоч тривалий час тут не було церкви і навіть свого кладовища, а слово Боже слухали в тісних сільських хатах, щільно закриваючи зимовими вечорами вікна ряднами. Але люди так звикли шанувати церковні свята, що навіть Новорічні торжества у місцевій школі розпочинаються на... Різдво.

Власне, так вирішили батьки, вчителі і діти. Ялинка у школі стоїть, сяє вогнями, як і годиться, ще 1 січня. А от віншування Різдва Богомладенця, зустріч Нового року розпочинається з 7 січня, коли закінчується піст. Мабуть, у жодному іншому селі діти не знають стільки колядок, щедрівок, не розучують стільки сценок, щоб згодом обійти кожну хату і привітати всіх зі святами. А потім у школі розпочинаються різні конкурси, діти ставлять вистави у шкільному ляльковому театрі. А у неділю, як і годиться маленьким християнам, спішать до місцевого храму. Майже з кожного класу батюшці допомагають маленькі паламарчики.
– А чи є серед ваших вихованців ті, хто скоїв якісь правопорушення? – запитала у заступника директора школи Людмили Бандури.
– За 12 років, відколи я тут працюю, жодної нашої дитини на обліку в міліції не стояло, більше того, навіть на внутрішкільному обліку за якісь порушення нікого немає, – відповіла  Людмила Василівна.

– То зараз ми вже вільно ходимо у церкву, – додала Галина Гетюк, вчителька початкових класів. – А були часи, коли до нас у село приїжджав владика Ніфонт, і ми молилися по хатах, щільно закриваючи вікна ряднами, щоб хтось не побачив, бо в людей могли бути проблеми. Це завдяки йому з нашого села вийшло так багато  духовенства. А коли  владика Ніфонт служив у Рудці-Козинській, що в Рожищенському районі, то багато наших односельчан їздили на службу Божу туди. Бо церкви своєї ми не мали. Люди ходили молитися  за десять кілометрів від нашого села, у Кримненську церкву. Йшли лісом. Не раз наших жіночок і вовки у тих хащах переходили. Дехто й на дерева вилазив, щоб врятуватися від хижаків. Але все минулося. Так само й покійників возили хоронити у це ж сусіднє село. Тільки завдяки старанням всіх селян вдалося наприкінці 90-х років збудувати церкву. І кладовище у нас є своє. Попооббивав чиновницькі пороги ветеран Великої Вітчизняної війни Ігор Патей, щоб виділили під цвинтар землю.
Найбільше духовенства вийшло в цьому селі з родини Крикот. Тут три священнослужителі: архімандрит Нафанаїл (в миру Петро Крикота) – ректор Почаївської семінарії, його брат Микола, протоієрей, настоятель храму у Митіщи Московської області. У цій же області служить їхній наймолодший брат ієрей Валентин. Вихідець з цього поліського села й ігумен Фотій (в миру Василь Юхимук), настоятель подвір’я Валаамського монастиря у Приозерську, що неподалік Санкт-Петербурга. Ємільчинську округу Овруцької єпархії на Житомирщині очолює ігумен Роман (в миру Анатолій Скакун), настоятелька Зимненського монастиря – ігуменя Стефана (в миру Валентина Бандура),  Василь Базюк – тепер архімандрит Сава, котрий є насельником Троїце-Сергієвої лаври, Андрій Бовкуш – ієромонах Амфілохій (він насельник Почаївської лаври).  Ієрей Серафим Симонович, настоятель  храму Преображення Господнього, що в Маневицькому районі,  протоієрей Дмитро Юхимук, настоятель Свято-Преображенського храму у Старій Вижівці, протоієрей Леонід Бірук, настоятель храму Іова Почаївського, що в селі Смоляри, та інші також пов’язані з цим селом родинними вузами. Кожен хоч раз у рік, на престольне свято, прагне побувати у Залютті. І як зізнався у розмові митрополит Ніфонт, він завжди пам’ятає про це село і про кожне своє духовне чадо.
А вчителі додали, що їхні священнослужителі не забувають школу, де навчалися. Наприклад, матушка Стефана на 50-річчя навчального закладу подарувала йому комп’ютерний клас. Вона постійно надає спонсорську допомогу закладу. А діти з педагогами влітку минулого року назбирали насельницям Зимненської обителі грибів (ліси ж бо біля Залюття щедрі).
Водночас педагоги зазначили, що дітей інших конфесій у їхній школі немає. Всі православні. Тому не дивно, що всі шанобливо ставляться до куточка духовності у навчальному закладі, залюбки розучують колядки та щедрівки.
Селяни переконані, що саме тому й береже їх Господь від різних стихій і лих, бо так багато священиків молиться за їхній край.
Марія ДУБУК,
Волинська область

• Нравится
•