Шкільна бібліотека – у столітній єврейській хаті
У цій хатинці – шкільна бібліотека
Марія Троць 24 роки очолює цей навчальний заклад. Вона – третій директор за всю історію існування школи. У керівника немає свого кабінету. Марія Панасівна разом з колегами сидить в учительській.
У Почапах навіть за Польщі існувала школа. У радянський період перший післявоєнний випуск був у 1947 році. У різні часи кількість школярів змінювалася. У кінці 1980-х їх було найбільше – 93 учні. Лише одного року у Почапах не народилося жодної дитини. Зараз тут 12 випускників та вісім першокласників.
– Наша школа складається із семи старих, можна навіть сказати старовинних, будівель, – розповідає директор Марія Троць. – Одне приміщення – 20-х років минулого століття, інше – 30-х. Ще одна будівля зроблена з двох перевезених клунь.
Але найбільше вражає стара жидівська хатинка, у якій жив перший директор. Збудована вона у кінці XIX століття, пережила дві світові війни, крах Радянського Союзу. І ще стоїть – тут знаходиться шкільна бібліотека. Хата з XIX століття ще служить людям й у XXI-му. Приміщення аварійне, і в ньому відключили світло, у стінах тріщини.
Єдиний вихід – зробити в цій хатинці музей. Вчителі та учні вже назбирали різноманітних матеріалів на етнографічний куточок.
Якось була перевірка підготовки школи до навчального року. То одна пані з обласного інституту вдосконалення педагогічних кадрів сказала: “Тут людям треба дякувати за те, що вони працюють, а не перевіряти їх”.
– Ось у таких умовах живемо і працюємо, – продовжує Марія Панасівна. – Але за всіма показниками ми на шостому місці в районі. Хоча у нас немає спортивного залу, досягнення у спорті маємо досить вагомі. Це заслуга вчителя фізкультури Анатолія Володимировича Семенюка.
Вже було два проекти будівництва школи. Перший – у 1974-му. Коли об’єднали наш колгосп з господарством у Зачернеччі, то школу побудували у цьому селі, бо там була центральна садиба. А в нас нічого не робили. У 1991 році планувалося будівництво нової школи на 150 місць. Але розпочався розвал Союзу, і тоді вже ніхто нічого не будував.
Тепер обіцяють школу на наступний рік, але ж розпочалася фінансова криза. Вчилися почапівські дітки стільки років у клуні, то ще потерплять. У державних мужів є справи важливіші, ніж якась там школа у віддаленому волинському селі.
В усіх шкільних будівлях тепло, чисто і затишно. Хоча на сім приміщень лише одна ставка прибиральниці і на 13 грубок одна ставка опалювача.
Марія Панасівна, як депутат сільської ради, попросила через нашу газету розповісти про ситуацію, яка склалася з транспортним сполученням у Почапах:
– У нас немає прямого зв’язку з районним центром Любомлем. Це серйозна проблема для односельчан. У такій ситуації перебувають дві сільські ради. Ми виїжджаємо на трасу, і там “голосуємо”. Чекаємо, поки якась маршрутка підбере. Раніше не було проблем, але після введення в дію нових правил дорож-нього руху водії перестали брати пасажирів на стоячі місця. Буває, на трасі збирається 15-20 людей.
Кость ГАРБАРЧУК,
Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
| Comments: |
