Щоб «поліпшити біографію», райком пропонував розлучитися з дружиною
Спиридон Кравчук
Народився Спиридон Кравчук у селі Крилів Корецького району в селянській родині, в якій було п’ятеро синів. Їхнього батька забрали на фронт на третій день війни. Дитинство припало на голодні воєнні та післявоєнні роки. З п’ятнадцяти літ пішов працювати в колгосп у будівельну бригаду, навчився штукатурити та кладку класти. Служив у Калінінграді, колишньому пруському Кенігсберзі. Вже тоді зацікавився історією, разом з товаришами по службі шукали знамениту “Бурштинову кімнату”.
– До армії у мене була слабенька освіта – сім класів сільської школи, – розповідає Спиридон Гнатович. – Якось випадково дізнався, що набирають людей для навчання у Львівській кіношколі. Так я став студентом. Вже тоді почав писати. Львівські газети друкували мої перші замітки, і як на той час, то платили нормальний гонорар – 5-7 карбованців. А стипендія у мене була 20 карбованців. Рік вчився на кіномеханіка. Дали мені два села – крутив фільми. Але крім цієї роботи, постійно дописував у газету, і мене у 1965 році запросили в ра-йонну газету “Радянське життя”. Але базової освіти не було, і я поступив у Львівський університет на факультет журналістики. Моїм однокурсником був волинянин Леонід Лагановський.
Спиридон Гнатович розповів про один факт зі свого життя, який, як на теперішній час, вражає своїм абсурдом, але тоді це ледве не поламало йому життя:
– Я вже був на третьому курсі університету, мав сім’ю. Моя дружина родом з Івано-Франківської області, ми побралися у 1967 році. Під час війни її найстарша сестра, 1922 року народження, потрапила на роботу в Німеччину. Після закінчення війни вона додому не повернулася. Вийшла заміж за такого самого арбайтера-волинянина, і поїхали жити в Австралію. Час від часу вона надсилала вісточки родині на Прикарпаття. Коли моя дружина народила старшу доньку, то австралійська сестра прислала нам у Гощу невеличку посилку. Уявляєте, 1968-й рік, і раптом – бандероль з капіталістичної країни Австралії. Нам на пошті її дали, але ж і КДБ зафіксувало цей факт. Я тоді вже працював інструктором райкому партії. Мене одразу викликав перший секретар: “Коли тебе в партію приймали, чому приховав, що маєш зв’язок з закордоном? Тобі вже посилки присилають!” Починаю йому пояснювати. Він відразу: “Пиши пояснювальну записку”. Але я категорично відмовився. Тоді мене звільнили, і я повернувся в газету. Але на цьому історія не закінчилася.
Вербували стукачем у КДБ
– Через деякий час мене викликають в районне КДБ, – продовжує пан Кравчук. – І знову та сама мова: “Ви маєте зв’язок з закордоном…” Який зв’язок? Ще навіть не було моєї дружини Олени Юріївни (вона 1946 року народження), як її сестра виїхала в Австралію. Вони ніколи не бачилися. Причому тут я? Я що, розпитував її про якісь зв’язки із закордоном? Бачать, що нічим крити, розпочали іншу мову: “Ти вже навчаєшся на третьому курсі, переходь до нас на роботу”. Стали мене вербувати. Коли відмовився, то начальник пообіцяв мені неприємності. І вони не забарилися. Дипломну роботу в університеті захистив нормально. А на державному екзамені з політекономії мені поставили двійку. Тільки у 1972-му році здав і отримав диплом. З тих пір на мені було тавро, що маю зв’язки з капіталістичним світом. Була закрита дорога у вищу партійну школу. Мені перший секретар райкому навіть пропонував розлучитися з дружиною, щоб покращити свою біографію...
Коли організувався Корецький район, то Спиридона Кравчука перевели у корецьку районну газету заввідділом листів та сільського господарства. Про авторитет мого співрозмовника свідчить такий факт: коли змінилося керівництво Гощанського району, то журналісту запропонували стати головою селищної ради. Чотири роки він був на цій посаді.
– Скажу відверто, під контролем партії в органах радянської влади було дуже важко працювати, – пригадує Спиридон Гнатович. – Наведу простий приклад – квартирне питання. У Гощі тоді житла багато не будували. І коли приходив час його розподіляти, то телефонував голова районної ради і просив, а перший секретар наказував, кому потрібно в першу чергу виділити квартиру. Мені набрид постійний тиск, і я написав заяву.
Про порядність мого співрозмовника свідчить той факт, що будучи тоді селищним головою, пан Спиридон собі будинок не збудував, на відміну від нинішніх можновладців всіх рангів.
Ще одне захоплення мого співрозмовника – краєзнавство:
– Коли став жити в Гощі, то здивувався, що в парку багато підземних ходів, залишки давніх мурів і немає жодного краєзнавчого чи історичного нарису. Став збирати матеріали про Гощу, згодом – про історію всіх 64-х сіл району. Вийшла книга “Перехрестя вождя Божа”. Про історію церковного життя на наших землях – книга “Передзвін віків”. Але Гоща ще приховує чимало таємниць, які чекають свого дослідника.
У Спиридона Кравчука багато захоплень, тільки бідкається, що на всі не вистачає вільного часу.
– З дитинства пам’ятаю, що трав’яними настоянками займалася моя бабуся, – розповідає травознавець. – Вона їх зберігала у глиняних горщиках. Я розпочав з настоянки і чаїв. Став цікавитися спеціальною літературою. Захоплення травами – для домашнього вжитку. Моя дружина за фахом біолог, тож у неї також почерпнув певні знання. На власному досвіді переконався – для здоров’я найкраще споживати те, що росте в нас. Не потрібно захоплюватися заморськими продуктами. Ми п’ємо цейлонський чи китайський чай, а найкраще – трав’яний, з місцевих рослин...
– Переконаний, що кожен, хто приходить у земне буття, має накреслений шлях, – розмірковує Спиридон Гнатович. – Бо ж хіба без визначень Господніх мені можна було сподіватися, що стану журналістом, буду займатися літературною творчістю? Так склалося, що серед моїх предків вмів читати і писати лише дід Гаврило. Після війни я, як і мої старші брати, переростком пішов до школи. Антону, Роману, Пилипу вдалося закінчити по два-чотири класи, а мені – сім. Найменший з братів, Василь, осилив восьмирічку. Далі кожен з нас самотужки долав свою життєву стежину.
Кость ГАРБАРЧУК,
Рівненська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
| Comments: |
