Сповідаємось, каємось… і знову грішимо

Кожна людина, особливо віруюча, зокрема християнин, проживаючи тут не один десяток років, не завжди задоволена собою, а, швидше, навпаки. То посварив на дітей без причини, то обманув друга, то привласнив собі чуже, то… І так без кінця і краю. Людина йде до духівника й сповідається. Ніби стає трохи легше (особливо, коли сповідь щира, відверта, підготовлена постом і молитвою). А чи надовго? Мабуть, що ні. Знову те саме. Знову ті самі гріхи. Знову допікає власна совість (це ще добре, якщо вона зовсім не прибита і не похована гріхами та гріховністю). Що ж робити?

З іншого боку є Христос, є Бог Отець, є Дух Святий. Вони ж такі могутні, створили світ, небо і землю, людину по Своїй подобі, перемогли диявола на Голгофі. І що, вони не можуть змінити мене? Зробити чистим, невинним, безгрішним творінням? Адже для цього, мабуть, і приходив Ісус Христос на землю (спасти людей від гріхів). Чому ж я тоді постійно грішу, чому сповідь моя практично нічого не дає, не змінює мене докорінно? А якщо дає, то на дуже короткий час. Видно, причина всього цього не в Богові. І на диявола всіх собак теж немає чого вішати. Адже без нашої волі, “дозволу на співпрацю” він керувати нами не може.
Ти ж, Людино, створена по образу і подобі Божій. Чому ж не живеш по-божому? Відповідь лежить на поверхні. А тому, що я не хочу помирати на Голгофі з Христом, я не хочу позбутися своєї особистості, свого “Я”, а отже, і своєї гріховності. Апостол Павло пише (2 Кор. 5, 14): “Якщо один помер за всіх, то всі померли в Ньому”.
Отже, або в мені живе моє “я”, яке завжди грішить і тому є вірним слугою диявола, або в мені живе Христос, Котрий ніколи не грішив і не згрішить, як Син Божий і Син Людський. Господь казав, що нам треба відродитися з води і Духа (фарисею Никодиму) і що нове не народиться, поки старе не помре, “не поступиться” місцем новому творінню. І тут найкращий приклад – це рослинний світ, зокрема пшеничне зерно. Так, одна зернина приносить 30, 60, 100-кратний плід, але даремно шукати ту зернину чи насінину після врожаю. Її нема, вона вже померла, але дала життя новій рослині, новому творінню. Тож і ми, браття і сестри, вмираймо заради нового життя у Христі. Відкриваймо свої брудні серця для нашого Господа. Хай Дух Святий попалить всі гріховні бур’яни, реп’яхи у нашому серці і хай засіває в ньому нове безгрішне насіння нашої Віри, Надії, Любові. Адже згідно зі словами апостола Павла, наші тіла – то храми Духа Святого, ми вже собі не належимо, бо дорого куплені кров’ю Христовою. І як дорогоцінні посудини з коштовним та запашним миром запечатані Духом Святим до другого приходу Господа і Спаса нашого Ісуса Христа. Віддаваймо без жалю і скорботи свого старого тілесного гріховного чоловіка, який кожну мить тільки знає, що грішити, на Голгофу. Хай він там навіки помре без надії на воскресіння в наших серцях. Натомість хай милосердний Господь воскресає в наших серцях і ніколи там уже не помирає. Хай веде нас до спасіння і вічного життя, а ми розцвітаймо і плодоносьмо дарами Духу, а не плоті, щоб стати громадянами Царства Божого, нашої небесної Батьківщини ще тут, на землі, щоб залишитися ними і у вічності. Амінь. Христос Воскрес! Ця істина перемогла нашу смерть і дарує нам вічне життя…
Іван ВОЗНЕСЕНСЬКИЙ, священик

  •  
Comments:

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>