Хата для наталії Кукли та п’ятьох її дітей
Торік восени у селі Городець, що у Володимирецькому районі, сталася трагедія: батько багатодітної родини живцем згорів у власній оселі. Однак вдові з осиротілою малечею не довелося йти з торбами по світу: сільська рада спочатку прихистила сім’ю в тимчасовому помешканні, а наприкінці нинішнього літа зважилася, як на теперішню кризу та безгрошів’я, взагалі на неймовірне – побудувати до зими постраждалим від вогню Наталії Куклі та її дітям новенький будинок.
Будинок згорів за лічені хвилини
Наталія вийшла заміж у Городець за Василя Куклу із сусіднього села Антонівка. Там і досі мешкають її мати-пенсіонерка з молодшою сестрою. Має ще брата-інваліда, прикованого до постелі, котрого доглядає його дружина. От і вся рідня, бо у Городці близьких Василевих родичів нема: свекор з свекрухою померли, залишивши у спадок синові свою хату, у якій і мешкало подружжя до пожежі.
Хата їхня загорілася пізно ввечері на саму Покрову. Кукли лаштувалися до сну, пороздягались уже… І страшно подумати, що було б, якби одному з малюків не закортіло до вітру! Хлопчик вийшов у коридор, і тут же вбіг переляканий назад у кімнату.
– Мамо! – закричав. – Горимо!
Наталія зі старшим сином схопили на руки двох найменших і напіводягнені вибігли надвір. Вогонь палав у коридорі, з дверей валив дим. Оніміла від жаху жінка обвела поглядом дітей – усі п’ятеро були поруч, не побачила лише чоловіка. Василь так і не вийшов з хати, що згоріла до тла за лічені хвилини, будучи дерев’яною. Не змогли зупинити вогню ні сусіди, які збіглися на несамовитий крик вбитої горем жінки, ні пожежники. Вранці, розгрібаючи попелище, знайшли обгорілий кістяк… На тому самому місці, де востаннє бачила свого чоловіка Наталія. Одна з найімовірніших версій його загибелі – задихнувся від диму та чаду.
Зі слів Наталії, Василеві в житті не таланило. Був на ліквідації наслідків аварії Чорнобильської АЕС, але відповідного статусу за це не отримав, зате нахапався радіації і мав кісту щитовидки завбільшки з куряче яйце. Почав збирати документи та довідки, щоб таки добитися статусу ліквідатора, уже й назбирав дещо необхідне, готувався до комісії, але пожежа забрала і життя, і всі підтверджуючі папери.
Хата ж загорілася, очевидно, від електрики. Наталія каже, що до трагедії не раз зверталась у РЕС, щоб замінили лічильника, бо іскрило біля нього. Не замінили, і Василь сам щось там зачищав, та ремонту того вистачало ненадовго.
Діти Наталчині дрібні: найстаршому лише тринадцять, найменшому нема ще й трьох. У перші дні біди їх усіх прихистили сусіди: як мовиться, і обігріли, і нагодували, й одежу дали. Адже практично все їхнє майно пішло з димом, лишилося тільки те, в чому вибігли з вогню. Ще, правда, хлів з худобою вдалося врятувати. Та від того погорільцям було мало втіхи.
Голова сільради приходила на будову, незважаючи на зламану ногу
По сусідах вдова з дітьми недовго тулилася. Сільська рада надала їм хатинку, яку залишили переселенці по Чорнобильській програмі (Городець розташований у так званій «зоні добровільного відселення» у зв’язку з радіаційно забрудненим довкіллям) і в якій мав жити приїжджий лікар. Совісний медик своїм житлом поступився бездомним сиротам, там поки що вони і мешкають. Хатинка та для такої сім’ї, скажемо чесно, тісна. І хоч на безриб’ї і рак риба, все ж належне влаштування постраждалої від пожежі багатодітної сім’ї не вилучалося зі списку нагальних потреб сільради та її голови – Лідії Михайлівни Кузьмич.
Допомогла вирішити це питання обласна держадміністрація, виділивши на будівництво нового помешкання 80 тисяч гривень. Сума ніби й немала, але побудувати будинок за такі гроші в наш час – хто б узявся? Кузьмич взялася. Ходила з хати в хату, з вулиці на вулицю, скликаючи на «толоку». І люди йшли, і робили, хто що міг.
За два місяці добротний будинок з чотирьох кімнат, не враховуючи кухні та інших комірчин, виріс, мов гриб після щедрого дощу, тож є всі підстави сподіватися, що на зиму Кукли в’їдуть в нову оселю.
Звичайно, основні роботи, які вимагають певної кваліфікації, виконувала будівельна фірма з Кузнєцовська, не погребувала сільрада і допомогою інших спонсорів, зокрема районного центру зайнятості, і все ж без толоки не просто було б до зими закінчити будівництво.
– Дякую Богу і Михайлівні за це, – щиро каже майбутня господиня нової хати. – Навіть поламавши ногу, чи не щодня приходила на будову. Коли поїхала в санаторій, відчула, що то значить її відсутність: робота ледве не стала…
Нова хата Куклів постала на старому дворищі. Хоч і не на тому самому місці, де згоріла стара, проте Наталії все одно не радили там будуватися. Їздила за благословенням у Почаїв. Відмовляли і ченці. Стала плакати, адже там і хлів залишився цілий, і колодязь. вдові з малими дітьми дуже тяжко усе це робити по-новому…
Поруч з їхньою огорожею (яку відновлюють разом з оселею), на роздоріжжі – фігура. Стояла завжди, з давніх-давен, лише за совітів знесли їхні прислужники. Та коли радянська імперія впала, відродилася на давньому місці і фігура. Відродилася по сусідству на попелищі і нова хата Куклів. Чи не символічно?
Микола Шмигін,
Рівненська область
| Comments: |
