Чи можна було врятувати Назара?
У Назара було чимало мрій та планів
Люди молилися, а тренери рятували хлопця
Ми, як і наші колеги із газети “Волинь-Нова”, довідалися про це від читачки, яка була свідком страшної трагедії. Вона розповіла про те, що сталося у вівторок ввечері, 25 листопада, в басейні, але найбільше обурювалася поведінкою працівників швидкої допомоги.
– Тренери робили усе можливе, аби врятувати хлопця. А всі присутні стояли у воді в басейні й молилися. Коли почули, що юнак опритомнів, я навіть сказала: “В сорочці народився, треба, щоб у церкві свічечку поставив”. Але потім він знову знепритомнів. Приїхали працівники “швидкої”, та нічого не зробили! Тільки послухали і сказали, що хлопець мертвий. Один з тренерів почав кричати: “Робіть щось!”
Звичайно, щоб пересвідчитися у почутому, треба було поспілкуватися з працівниками басейну, які надавали допомогу Назару. Було видно, що говорити їм дуже важко, як і усвідомити, що на їхніх очах сталася така біда.
Леонід Кузьмін, викладач фізкультурно-оздоровчої групи, розповів, що помітив, як Назар раптово почав іти під воду. Він одразу скочив і витягнув його з води. Леонід Олексійович – тренер підводного плавання, тому прекрасно знає, як у таких екстремальних випадках проводиться кардіо-легенева реанімація. Він впевнений, що у перші хвилини вони зробили абсолютно все, щоб врятувати Назара. Тим паче, що він приходив до тями аж тричі. Коли приїхали медики зі швидкої допомоги, то послухали хлопця й сказали, що наступила біологічна смерть. Хтось із них ще намагався зробити укол у вену на руці, але не зміг, бо вона почала здуватися. Тоді негайно викликали реанімаційну бригаду, яка, за словами працівників басейну, надавала допомогу.
– Певно, Назару у воді стало погано, бо ніякого крику ніхто не почув. Він навіть не борсався, як це буває у випадках, коли людина з якихось причин починає тонути, – розповідає Леонід Олексійович. – Ми з Олександром Сологубом і Ларисою Савченко зробили усе можливе. Чекали, що приїде “швидка” і лікарі візьмуть усі подальші дії на себе. Але цього не сталося. Правда, реанімаційна бригада, коли прибула, відсторонила нас і почала надавати допомогу. Але скоро лікарі сказали, що хлопець мертвий, і викликали міліцію. Та за життя Назара ще треба було боротися. Принаймні зробити усе можливе. Найстрашніше, що будь-хто може опинитися у такій ситуації. Добре, якщо в такому випадку трапляться добрі люди... Скільки все це тривало, точно сказати важко, бо ми були у шоці і думали лише, як врятувати хлопця.
– Ви знаєте, я навіть не піднімала голови, – каже Лариса Іванівна. – Покажіть мені того лікаря, який першим приїздив, я його не впізнаю, бо не бачила обличчя. Лише пам’ятаю ноги, що тупцювали біля нас.
Однак все-таки вдалося з’ясувати, що Назару стало погано приблизно через півгодини після того, як почалося заняття, отже, це було десь о 20.45. Медики стверджують, що прибули через чотири хвилини. А від мами почула, що вона прибігла до басейну після дев’ятої години (живе поруч, і лише накинула на себе верхній одяг, тому теж за лічені хвилини була тут), але ніякої “швидкої” уже не було. Пізніше приїхала “швидка”, яку викликали до неї.
– Ми розуміли: довідавшись, що із сином, мамі теж могло стати погано, й викликали “швидку”, – чую від працівників басейну. – Одна з наших працівниць добре знала Назара – він приходив сюди ще школярем, і зателефонувала йому додому. Коли мама побачила “швидку”, то сказала, що їй допомога не потрібна, і лікарі пішли до виходу. Ми попросили їх залишитися, мовляв, зараз винесуть дитину, і невідомо, як їй буде. “Якщо стане погано, тоді й викликайте”, – почули у відповідь. І знаєте, це була та сама бригада, яка першою приїжджала до Назара. Що тут ще можна сказати? Працівники міліції теж приїхали, все описали, а як прийшлося хлопця виносити – нема кому. Виносили ми.
Коментувати трагедію відповідальні особи не захотіли
Дуже важко повірити, що так раптово не стало здорової молодої людини. Навіть причина смерті, яку констатувала судово-медична експертиза – інфаркт міокарда, не сприймається як фатальний вирок. Адже “витягують” чи не з того світу зі ще страшнішими діагнозами, і причому старших людей. Тому, зустрівшись з мамою Назара Світланою Леонідівною, до речі, теж лікарем, найперше цікавлюся, чи, бува, не скаржився син на якісь недуги або погане самопочуття. Можливо, хоч якийсь натяк був на те, що зі здоров’ям, а точніше, із серцем, не все гаразд.
– Назар ніколи ні на що не скаржився. Він дуже активно займався спортом – сноубордом, лижами, великим тенісом, туризмом. А плавати почав із п’яти років. Я лікар-гінеколог, маю хірургічну спеціальність, тож знаю, що таке реанімаційна допомога і як вона надається у повному обсязі. Перенести дитину в реанімобіль і найперше заінтубувати, тобто провести оксигенацію мозку й вентиляцію легень – ось усе, що треба було зробити. Це кілька секунд, і ще кілька, щоб доїхати до обласної лікарні, де провести реанімаційні заходи. Можливо, не врятували б мою дитину, але інколи долі секунд дають шанс на життя. Принаймні я б знала, що зроблено було усе. Глядіть своїх дітей! Назар – звичайний хлопець, але серйозний і відповідальний. Грав на фортепіано, багато читав, володів англійською мовою вільно, знав польську й німецьку. З Америки, де навчався цілий рік, привіз грамоту, з Англії теж приїхав з грамотою про успішне навчання. Цього року два рази ходив у турпохід в Крим, на гору Синяк і на озеро Світязь. Не пив і не курив, постійно займався у спортзалі з тренером, і вдома у Львові теж має тренажера. Зараз проходив інтернатуру у психіатричній лікарні, а працювати хотів у Львові.
О восьмій годині вечора батько з ним розмовляв по телефону, а після дев’ятої мені винесли ще теплу дитину… Назар сказав татові, якого дуже любив, що передзвонить йому після басейну. Він не був байдужим, його все цікавило – таке враження, ніби справді поспішав жити. Організував свою групу, щоб отримувати дипломи у вишитих сорочках. Мав дуже хорошу дівчину, я так тішилася їхніми стосунками. Ми з татом, військовим лікарем, який працює у Львові, давали дитині усе, що могли. Мені не треба ніяких матеріальних компенсацій, лише хочу, аби винні у тому, що не все було зроблено, відповіли за це. Бо завтра таке може статися й з іншою дитиною. Не дай, Боже, це пережити жодній матері.
У Світлани Леонідівни Назар був єдиним сином. Чи можна передати словами її горе…
На превеликий жаль, поспілкуватися з головним лікарем станції швидкої допомоги не змогла: то він був у відпустці, а то дуже зайнятий справами. Начмед Валентина Ревуха лише сказала, що призначена слідча комісія, і тільки після її висновків можна буде отримати коментарі. У Луцькому міському відділі охорони здоров’я теж сказали, що конкретної відповіді нема. Мовляв, лікарі діяли згідно з інструкцією, а раптова смерть – часте явище у всьому світі. Як завжди в таких випадках, чиновники дорікають журналістам, навіщо таким темам приділяють багато уваги і скільки можна про це писати. Відчувалося, що Федора Кошеля, начальника відділу охорони здоров’я міста Луцька, ця розмова теж дратувала. Хоча намагалася говорити з ним не лише про цей випадок, а й загалом про нашу систему надання швидкої допомоги, тобто наскільки вона досконала й відповідає необхідному рівню. Адже усім нам доводиться викликати “швидку”, і всі добре знаємо якість надання допомоги. Така розмова цього разу не вийшла. Найгірше те, що всі ми знаємо, що живемо погано і що у нас безліч проблем, але коли доводиться з’ясовувати причини тих чи інших критичних ситуацій, то нема з кого запитати. Усі святі і непорочні – від найменших чиновників до найбільших можновладців.
Звичайно, життя кожного з нас закінчиться. У кожного свій вік. І такі трагічні випадки теж будуть. На превеликий жаль, стаємо свідками того, що смерть косить уже й дітей… Проте безвідповідальність і безкарність дуже боляче позначаються на нашому житті, а інколи навіть призводять до трагедій. Найгірше те, що ніхто цього не хоче визнавати і робити належні висновки, аби якось запобігати біді. Важливо лише захистити честь мундира, а отже, врятувати свою посаду…
Ольга ЖАРЧИНСЬКА,
м. Луцьк
Працівники редакції висловлюють найщиріші співчуття батькам, рідним і близьким Назара Демчука.
| Comments: |
