Троє малят вчаділи у палаючій хаті

Від цього повідомлення мороз іде по шкірі: серед білого дня під час пожежі в селі Солотвин Ковельського району загинуло троє діток. Найстаршому хлопчикові ще не було й чотирьох рочків, найменший мав лише два місяці від народження. Малята вчинили пожежу і задихнулися чадним газом, поки їхня мати була у сусідів…

Дістали з грубки жарину  й кинули в шафу?
Богдан Мінкевич зі своєю громадянською дружиною Русланою переїхав з Любитова у Солотвин кілька літ тому. Тоді у них вже було двоє синів – Дениско та Іван. Точніше, рідний Богданові був лише менший хлопчик, бо він привів у батьківський дім Руслану, коли вона вже носила під серцем маля від іншого… Та ця обставина не стала перешкодою для їхніх стосунків. Не можна сказати, що сім’я була ідеальною, проте жили все ж таки непогано.
Спочатку молоде подружжя мешкало під одним дахом з батьками Богдана. Однак тулитися всім разом було не дуже зручно (старші Мінкевичі – сім’я багатодітна, мають шестеро синів). Тому на сімейній раді вирішили дати молодим хатину у Солотвині, де раніше мешкали Богданові дідусь із бабусею. Тож вже мали своє житло, завели господарку. Руслана знову пішла у декретну відпустку, чоловік працював у приватника. 15 вересня святкували поповнення – народився ще один синочок. Нарекли маля Василем. Та охрестити хлопчика не встигли – трагічний випадок обірвав маленьке життя, забравши у вічність і його братиків.
Що того дня трапилося, розповідає мати, втираючи чорною хустиною сльози:
– Богдан поїхав до своїх батьків допомогти заготовити дрова на зиму, я залишилася з дітьми сама. Підприємець, в якого працював мій чоловік, мав дати йому гроші – 230 гривень. Богдан мені в суботу вранці передзвонив і попросив зайти до матері того чоловіка (вона живе поруч, за кілька хат від нас) і забрати зароблене. Я погодувала найменшенького, поклала в ліжечко спати. Старші гралися біля нього. Думаю, підкладу ще востаннє пару полінець, аби в грубі не погасло і синочки не змерзли, й схожу за тими грошима. Я кинула дрова у вогонь, грубку зачинила. Але “піддувало” чомусь лишила відкритим. Мабуть, хлопчики дістали звідти жар і поклали у шафу. Там внизу дитячий одяг лежав. Він, видно, і почав спочатку тліти, а тоді горіти.
Найстарший синочок ховався від диму…  під ковдрою
Руслана запевняє, що її не було десь півгодини. А люди кажуть: кривить вона душею. Адже за цей час в одній з кімнат фактично повністю згоріла шафа, вогонь знищив значну частину стіни, їдкий дим заповнив усю хату! Найстарший, Дениско, побачивши, що біда, побіг у сусідню кімнату, ліг на своє ліжечко й накрився ковдрою. Тут і застала його смерть. На жаль, він не здогадався спробувати врятуватися, вибігти на вулицю й покликати на допомогу. Що вже казати про менших. Іванко не просто надихався їдкого диму – він ще й дуже обгорів. Мабуть, повзав коло вогню, тому й сам зайнявся. А безпомічний Василько вчадів просто у своїй люльці…
З вогнем пішов і дитячий фотоальбом. Єдиний знімок зберігся на мобільному телефоні Богданового брата.
На жаль, Руслана надто пізно похопилася за своїми крихітками. Каже, коли поверталася від сусідки, побачила, що з її хати валить дим.
Вона винесла хлопчиків на вулицю, сподіваючись, що хоч одного з малюків вдасться врятувати. Хтось викликав “швидку” і пожежників. Проте і рятувальники, і медики вже були безсилі щось вдіяти.
– Того дня на чергуванні був третій караул (командир відділення Іван Конько, водій Павло Кравчук), – розповідає Олег Шевчук, начальник окремого поста державної пожежної охорони Ковельського РВ ГУ МНС України у Волинській області. – На виклик виїхали негайно. Перед ними вже мчала “швидка”. Хлопці розуміли, що мова йде про людські життя, бо ж медики рідко з нами їздять. 3 січня наші працівники за подібних обставин врятували трьох п’яничок. А цих трьох янголят – не вдалося.
Колись так само ледве не згоріли брати Богдана

Невимовному горю родини Мінкевичів співчуває все село. Рідним дуже важко у цю хвилину. Богдан взагалі про те, що сталося, говорити не може. Видно, що йому навіть кусень хліба до горла не лізе. Тяжко на серці і його батькам. В ці хвилини пригадалися різні сни, що мучили рідних останній тиждень перед трагедією. Хтось бачив велику яму під хатою, а в ній – білу троянду, хтось у сні втратив три зуби… Видіння віщували щось недобре. Але хіба хто міг подумати про таке?
Старші Мінкевичі розповіли, як літ десять тому пожежа ледве не забрала їхніх трьох синів. Найменшому тоді було всього дев’ять місяців, двом старшим – шість і сім рочків. Мама мала бігти на роботу, а тато затримувався на своїй й не встигав вчасно повернутися (батьки підлаштовувалися одне під одного, “чергувалися”). Тож хлопчики на якийсь час залишилися самі. Того вистачило, аби дістати жар з грубки і кинути під ліжко. На щастя, старші хлопці швидко зорієнтувалися, і коли хата загорілася, вибігли на вулицю та винесли немовля. Про ту біду досі нагадує стеля в одній з кімнат. Тоді Бог вберіг Мінкевичам синів. Нині ж – забрав онуків…
Поховали Дениска, Іванка та Адама (так нарекли Василька, бо ще був нехрещеним) на кладовищі у селі Любитів. Поклали крихіток у три маленькі труни – в одну могилку. Це горе довіку краятиме батьківське серце. Бо ціну за свою безпечність сплатили надто велику…
Наталія КРАВЧУК,
Волинська область

Редакція газети висловлює щире співчуття родині Мінкевичів.

• Нравится
•