Вагітну «нагородили» ВІЛ-інфекцією у лікарні
Підпис відсутній
Службовий роман
Іра була на 20 літ молодшою від свого обранця. Дарма, що подруги постійно намагалися врозумити, аби не гуляла з жонатим, ще й на стільки старшим. Вона правила своє: “Люблю”.
Роман між ними розпочався спонтанно. Іра, зовсім юний спеціаліст, прийшла працювати дизайнером на фірму. Вродлива і досить не дурна дівчина відразу впала в око заступникові директора. І коли Сергій Іванович почав за нею упадати, особливо не перечила. Чого гріха таїти, після юних кавалерів, яким було не до романтики, а цікавило лише одне – вміння обслужити в ліжку, він виявився дуже галантним. Швидко звикла і до романтичних вечерь, і до вишуканих квітів, і до дорогих подарунків. Спершу втішала себе, що погуляє трохи з Сергієм, і розійдуться, хіба вона в нього єдина така іграшка? Потім відчула, що почала закохуватися, й картала себе, що не може більше продовжувати їхніх стосунків, бо шкода його сім’ю. А через рік зрозуміла, що закохалася по самі вуха.
А що ж Сергій? Правду кажуть: за таких обставин жонатому чоловікові поспішати нікуди. Вдома завжди чекають дружина і діти. І навіть якщо друга половина дізнається про роман, то в ім’я збереження сім’ї все пробачить. Під боком – вродлива коханка, яка вміє втішити, розрадити й за першим покликом завжди поряд... Та Сергій сам незчувся, як Іра стала для нього настільки важливою, що він радився з нею, яку краватку одягати, який подарунок синові купити, який – дочці, і навіть кого запросити на свій день народження... Все ж поштовху для розлучення не було.
***
Минуло майже три роки, відколи між Іриною та Сергієм розпочався роман. Щоб на роботі не “засвітити” їхніх стосунків, дівчина звільнилася й влаштувалася на іншу фірму. Щоб ніхто з його знайомих не зустрів, вони навіть на вечерю до ресторану їздили в інше місто. Якщо ще колись вона легко могла козирнути його подарунком перед подругами, то тепер все частіше вигадувала, що то презенти від нових залицяльників чи батьків. Вона берегла таємничість заради нього.
– Та ти дуреписько! – якось не втрималася і сказала Таня. З нею єдиною Іра ділилася усім сокровенним. – Мужикові – казка. А посидиш ще пару літ у дівках, змарнієш – ні йому, ні комусь іншому потрібна не будеш. Постав йому питання руба: або ти, або його сім’я. І як все вирішить, змирись. Краще помучитися рік і спробувати з кимось іншим влаштувати особисте життя, аніж чекати невідомо чого усе життя.
Й Ірина знайшла нагоду задати те питання. У відповідь почула:
– Не змушуй мене... Я не готовий кинути свою дружину. Принаймні не зараз. Не можу тобі усього пояснити.
– Ну, як не можеш бути зі мною, то і я з тобою не буду. Не сила більше...
Втекла з власного весілля
І слова дотримала. Вона не відповідала на його дзвінки, уникала зустрічей, почала фліртувати з іншими кавалерами так, щоб він це знав і не тривожив більше її. А коли залишалася на самоті, тільки за ним і плакала.
Та час – добрий лікар. У житті Ірини з’явився Ігор, і душевна рана почала гоїтися. Він не був чоловіком її мрії. Та вона зважила, що роки дійсно беруть своє. А “партія” непогана – власне житло має, робота хороша і, що головне, дуже за нею упадає. Думала-думала, і врешті дала згоду – весілля запланували на літо.
Часу було вдосталь, аби добре усе продумати – мали про запас майже півроку. Разом вибрали ресторан, склали список гостей і обов’язкових покупок. Сукню замовила аж у Львові, і вже кілька разів їздила туди на примірку. Усе ніби йшло “по плану”. І треба ж було випадково зустріти свою колишню колегу по роботі, яка, між іншим, повідомила, що Сергій... овдовів.
***
Тепер Іру в Ігореві усе почало дратувати. Не так на неї глянув, недобрим тоном заговорив, забув поставити на місце капці, не виніс зранку сміття. А він все одно пурхав біля неї, списуючи таку поведінку на мандраж перед весіллям. Та чим ближче було до знаменної дати, тим ситуація погіршувалася.
– А може, ще не треба нам одружуватися, – якось розпочала розмову Ірина. Та Ігор не дав продовжити.
– Ти що? Хіба хто буде так міцно любити тебе, таку вередливу, як я?
І вона замовкла...
***
Церемонія була замовлена на завтра. Ірина приміряла сукню, покрасувалася у дзеркалі і перед сном вирішила ще прогулятися.
– Ти куди? – запитав Ігор, побачивши, що вона взувається, аби йти на вулицю.
– Пройдуся трохи. Не переживай, я скоро буду вдома. Завтра ж дуже важливий день.
Проте Іра на ніч не прийшла. Не повернулася і зранку. Єдине, на що зважилася, подзвонила Ігореві й сказала, що вона передумала.
Страшний діагноз поставили... помилково
Того вечора Ірина довго бродила вулицями міста. З одного кафе долинала улюблена мелодія, і дівчина вирішила зайти туди на кілька хвилин, аби випити кави. “Мабуть, таки доля”, – подумала вона, побачивши... зажуреного Сергія, який самотньо сидів за столиком.
Від хвилювання вони обоє не могли стриматися. Не зважали, що поряд сторонні люди, в подробицях розповідали одне одному про своє життя, яке пішло шкереберть після їхнього розриву. Іра знову поїхала до Сергія, аби там залишитися назавжди.
***
– Таки вичекала-вистраждала свого принца, – щиро раділа Танька, почувши новину. – То коли весілля?
– Мабуть, не дуже скоро, бо ж рік по його Ілоні ще не минув. Та з дітьми уже познайомив, стараємося здружитися. Але це ще не все. Я, здається, вагітна від нього! Він ще не в курсі. Не знаю, як і сказати, бо ж це не зовсім вчасно. Піддалися емоціям – і не проконтролювали.
Іра попросила Таню, аби пішла разом з нею у жіночу консультацію. Поздавала аналізи, стала на облік. А увечері поговорила з Сергієм. Він так радів, почувши, що знову стане батьком. Був впевнений, що поява у хаті малечі тільки скріпить стосунки між Іриною і його старшими дітьми.
Вагітність проходила добре, Іра часто на огляди не ходила. Прийшла майже перед пологами, аби зробити “узі” й ще раз здати усі аналізи. А через кілька днів поспішила забрати результати.
– Я не знаю, як вам сказати, але у вас не все гаразд зі здоров’ям, – почала лікар здалеку.
– З дитям щось не так? – перелякалася Іра.
– Ні, не з дитям, з вами.
Ірині показали позитивний резутьтат на... ВІЛ.
Як вийшла з кабінету лікаря, не пам’ятає. Ноги підкошувалися. Думала лише про одне – як Сергій її міг зрадити. Ще й з якоюсь лярвою, яка совається бозна з ким. Бо ж до цього усе з її здоров’ям було гаразд.
Зневіра, відчай, безвихідь охопили розум. До всього стало так байдуже! Вона просто йшла, сама не знаючи куди. Незчулася, як опинилася на проїжджій частині. На неї летіла вантажівка...
***
Сергій непритомнів біля її труни. За рік він овдовів вдруге.
А через два дні після похорону зателефонувала лікарка. Просила, аби Ірина пройшла ще раз обстеження, бо в лабораторії... переплутали результати аналізів. Він так і не зрозумів, про що йшлося, просто відповів, що Іра більше ніколи не прийде, бо її вже нема...
Світлана РІДНА,
Івано-Франківська область
| Comments: |
