Афганець «воскрес» через день після похорону
«Воскреслий» Сергій Павлов
Замок сторожував хату два тижні
Історію цього дивовижного, навіть дивного «воскресіння» варто почати з того, що Сергій Павлов живе одинаком. Недавно один за одним пішли з життя його батько та мама, одружуватися чоловік ще й досі не наважився, щоб, бува, не «обпектися», рідних у нього немає. Отож, як кажуть, сам собі господар.
Мешкає у хаті, купленій батьками, обробляє город, мріє про постійне місце роботи, тим паче, що після школи здобув спеціальність столяра-меблевика. А поки перебивається тим, що Бог пошле. В основному доходами від тимчасових заробітків та пільгами, які отримує як учасник бойових дій в Афганістані.
Про афганський період чоловік згадує неохоче. Каже, що то – суцільна рана, хоч, слава, Богу, жодного разу пораненим не був. Натомість про бойових побратимів у Сергія залишився приємний спогад.
Отож недавно Сергій Павлов вирішив провідати одного з таких друзів на Івано-Франківщині. Думав, повернеться через день-другий. Але навіть через два тижні замок на дверях його хати продовжував висіти. Сусіди забили на сполох.
– Я щодня беру воду з криниці на Сергієвому подвір’ї, – розповідає Галина Корзюк, – і щодня для мене цей замок був, як якась болячка. Гляну на нього – і серце починає сильніше тьохкати, у голову лізуть усілякі думки, що із сусідом щось погане трапилося. Аж раптом – повідомлення, що Сергія знайшли мертвим у ставку за сусіднім селом Бокійма. Ото, думаю, доля – Афганістан пережив, а тут, у мирний час, так несподівано і безглуздо спіткнувся. Поїхали сільські хлопці до моргу на упізнання трупа (бо ж неабияк розклався у воді), і трохи засумнівалися, що то – Сергій. Мовляв, у Павлова волосся темнувате, а у трупа – рудувате. Втім, хтось застеріг, що така переміна цілком можлива після двотижневого перебування у воді.
З ними погодилася і далека родина покійника, яка також прибула на упізнання. Тим більше, що один з аргументів був неспростовним – так звана «шпиця» на нозі, яку колись після травми поставили для зростання кісток. А ще, звичайно, ріст, статура. Все ніби сходилося.
«Покійник» попросив… пива
Отож Сергія Павлова визнали покійником. Похорон організували спільними зусиллями родина та сільська рада. Зробили усе, як належить. Однак не встиг влягтися людський поголос про похоронну процесію, як Перевередів (уже наступного дня) сполошила інша новина – сенсаційна. Мовляв, Павлов – не мрець, а живий-здоровий. Чи то чолов’яга з могили виліз, чи то якесь інше диво сталося?..
А найперше про цю чудасію дізнався власник продовольчого кіоску, що біля автобусної зупинки у Перевередові, Анатолій Ничипорук.
– Чую, – зізнається торговець, – односельчанка, яка тільки-но придбала товар і вийшла з приміщення, криком кричить. А потім влітає всередину і жодного слова розбірливо не може вимовити, так налякалася. Думаю: що ж там таке?! Виходжу, дивлюся – хлопці, які пили під навісом пиво, стрімголов кинулися навтьоки. Переводжу погляд вправо – і сам млію. Переді мною справді той, якого вчора поховали. Через мить починаю усвідомлювати, що це – не привид, а живий чоловік, який щойно зійшов з автобуса і захотів випити пива. А сумнів повністю розвіявся, коли Сергій зізнався, що два тижні гостював у друга і тільки-но явився додому.
Не менше подивувався та вжахнувся і сам «блудник», коли довідався, як вчора його відспівував батюшка, як проводили в останню путь односельці, як до хреста чіпляли табличку з його іменем.
– Немає вже цієї таблички, – каже «воскреслий» перевередівець, – я взяв, та й порубав її, щоб не мозолила людям очей, та й мені душі не ятрила. Бо як-не-як, а осад від цієї історії дуже пекучий. Як і від того, що дехто навіть почав вимагати повернути гроші, витрачені на похорон. Тут відповідь у мене проста: «Слухайте, як же ви могли мене хоронити, якщо я живий». А якщо я живий, то вже й самому стало цікаво, хто ж то замість мене ліг у сиру землю. Варто зазначити, що надмогильний хрест та могила недовго залишалися безіменними. Завдяки оперативним пошукам правоохоронців швидко з’ясувалася особа справжнього покійника. Він родом з Радивилівського району, мав 32 роки, скитався по довколишній місцині, полюбляв випити. А яким чином він потрапив у бокіймівський ставок – це поки що не відомо. Впізнав же покійника за зробленими фотографіями його дядько. Він же як найближча родина (бо батьків немає серед живих) прийняв рішення щодо останнього місця спочинку племінника – воно не змінилося. Просто на хресті повісили табличку з іншим ім’ям, мотивуючи тим, що душу покійника негоже турбувати...
Ось така неординарна подія трапилася днями у Перевередові. Один з її «винуватців», Сергій Павлов, старається краще змовчати про цю перипетію, ніж коментувати її. Втім, він повністю погоджується із сусідами, що вчинив неправильно, коли подався світ за очі, не сказавши нікому ні слова. Водночас цей «гріх» чоловік старається компенсувати жартом. Мовляв, про те, що збирається відходити на той світ, він теж нікому не казав, а його взяли і відправили туди. Отже, тепер, «воскреснувши», мусить жити довго-довго.
Сергій Новак,
Рівненська область
| Comments: |
