Розмістився музей у їдальні

Марія Кравчук – вчитель української мови та літератури із 35-річним педагогічним стажем у Білогородській дев’ятирічці, що у селі Софіївка Дубенського району. Але, як виявилося, це лише вершина айсберга усіх її досягнень. Бо ще цікавиться сільська вчителька історією села, школи та церкви, видає книги зі своїми дослідженнями, пише вірші та збирає старовинні речі побуту. Останнім заняттям Марія Андріївна просто горить. “Дітей треба зацікавлювати”, – сказала вона якось і створила  музей старожитностей у шкільній їдальні!Тепер до традицій і звичаїв українського народу учні білогородської школи долучаються щодня, як правило, в обідню пору. Там у них, як у ресторані: і нагодують, і естетичне задоволення від споглядання старовинних рушників, глечиків та вишитих картин отримають. Від різнобарв'я та кількості експонатів й правда аж дух захоплює. Особливо коли подумаєш, що всіма цими речами користувалися наші пращури.  
Ідею створення такого от музею Марія Кравчук виношувала вже давно. Аж з часів, коли влаштувалася у школу піонервожатою. Але тоді подібний крам не дуже-то у "моді" був, тож якщо до рук Марії Андріївни і потрапляла старовинна річ, вона бережливо складала її у себе вдома.
- І коли у мене стільки того добра назбиралося, що місця не вистачало на наш повсякденний одяг, вирішила підшукати якесь приміщення, - розповідає Марія Андріївна. - Але де? Школа у нас невелика, всього дев'ять кімнат на дев'ять класів. Тож завдяки підтримці головного кухаря Степана Горчука та мого чоловіка-завгоспа вирішили спробувати створити музей у їдальні. І ось він у нас вже два роки діє.
Марія Андріївна показує зібране. Зізнається, що деякі експонати доводилося у людей за власні гроші викупляти. Кожна річ тут, чи то рушник, чи цеберко, обов'язково підписана. Якщо відомо - ім'ям та прізвищем  власника, а ні, то просто людини, яка передала його у фонд музею. Є тут весільний рушник жіночки, яка народилася ще у ХІХ сторіччі. Цю реліквію передала у музей її 83-річна невістка. Дивують своєю красою вишиті картини майстрині, яка мала... лише одну руку. Марія Андріївна каже, що знайшли ці речі вже після смерті жінки, на горищі її закинутої хати. Багато тут рушників із вишитими літерами та чудернацькими символами, які сучасні майстрині не використовують. Рушник-втиральник і досі білосніжний, незважаючи на сторічний вік. Вишитий білими нитками на білому полотні, певно, мав дуже дбайливу господиню, бо й досі сяє, незважаючи на те, що ним колись витирали руки. Із господарського начиння особливу увагу привертають глиняні глечики-близнята. Невеликі за розміром, з'єднані між собою, із суцільною кришкою, вони використовувалися для переносу борщу і каші, наприклад, на поле. Їм більше ста років, і одразу зрозуміло, що глечики не стояли для краси, а активно "допомагали" господиням. У чудовому стані зберігся й козубок для збору ягід, який чиїсь умілі руки змайстрували із березової кори.
- Наше село - це колишня чеська колонія, - розповідає Марія Андріївна. - Навіть приміщення їдальні побудоване чехами ще у 1904 році. Ми торік відкрили меморіальну дошку і приймали чехів у цьому музеї. Їм було дуже приємно, коли вони поряд з українськими старожитностями побачили й експонати, виготовлені чеськими майстрами. А взагалі, у нас є багато цікавого. Дерев'яні цеберка та барилка для переносу води, чеські глечики на олію, сидячі коловертки та старовинні праски різних розмірів із відсіком для вугілля. Всього не перерахуєш, та й не вмістиш. Наприклад, одні люди вже готові віддати старовинний верстат, але куди його поставиш? Чи куди вивішати одяг, жупани, вишиті рідкісні пояси? Нещодавно мені вдалося знайти три полотняні сорочки, яким більше ста років! Ледве справилася з емоціями, які мене переповнювали. Усі ці речі через брак приміщення зберігаються у мене вдома.
Марія Андріївна каже, що чекає не дочекається, коли вони з чоловіком дороблять ремонт у власній хаті. Тоді вона обов'язково виділить  одну кімнату на те, щоб повивішувати зібраний старовинний крам, дати йому "подихати" хоч кілька тижнів. До речі, якщо дітям зі школи десь треба виступати, вони одягають саме старовинну одіж. І що цікаво, школярі дуже бережливо ставляться до неї, а деякі навіть беруть активну участь у пошуках нових експонатів.
Як істинна колекціонерка, не змогла оминути Марія Кравчук й військову тематику. Певна річ, і тут є що збирати. Саме у цих краях стояла військова частина, яка у перші дні війни прийняла бій.
- Якось нам прийшло повідомлення, що десь у наших краях похований лейтенант Косолапов, - згадує моя співрозмовниця. - Почала я збирати спогади старожилів села про те, де ще могли бути поховання солдатів у роки війни. І ми знайшли це місце! Правда, ідентифікувати похованого солдата було неможливо - із речей збереглася лише офіцерська портупея. Проте родичі лейтенанта, які живуть у Башкирії, одразу признали його і навіть приїздили на перепоховання.
Мирослава КОСЬМІНА,
Рівненська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО

• Нравится
•