Простіше виїхати на гастролі за кордон, ніж по Україні

За тридцять років свого існування Волинський народний хор отримав статус державного академічного, у своєму репертуарі зібрав сотні пісень, об’їздив багато країн світу. Як сьогодні живеться колективу, в якому працює понад 70 артистів? Про це в інтерв’ю з художнім керівником та головним диригентом хору, заслуженим діячем мистецтв України Олександром Стадником.

– Створено Волинський хор у 1978 році. Його першим керівником був народний артист України Анатолій Пашкевич (нині покійний). Я прийшов у колектив у 1989 році як головний диригент. На той час хором керував заслужений артист України Анатолій Іванов. Я очолив колектив уже в 1993 році. Ці роки були найважчими для нас, як і для всієї держави. Невиплати зарплат по кілька місяців, слабке фінансове становище, скрута...  Ми голодували, протестували. Хор був на межі розпаду. Але ми вирішили: не нами створений колектив, не нам його й руйнувати. Дехто покинув роботу, знайшов собі інше місце в житті, але кістяк все ж зберігся.

– Чи є зараз проблеми з кадрами?
– Ні. У хорі працюють професіонали, всі з відповідною освітою. Є бажаючі поповнити і хоровий, і балетний, і оркестровий колективи.
 – Артисти – в основному вихідці з Волинської області?
– Так. Але коли колектив створювався, на Волинь їхали і з Черкащини, Вінниччини, інших регіонів України. Нині є проблема з житлом. І хто приїде до нас з іншої області?
– Чи є люди, котрі працюють з часу заснування колективу?
– Так. З перших днів працює Тетяна Гикава, згодом у колектив влилися тепер вже заслужені артистки України Галина Овсійчук, Валентина Козачук, керівник оркестру, заслужений артист України Ростислав П’ятачук, заслужений артист України Петро Комарук.
– У вас унікальний колектив: і співає, і танцює...
– Це стиль нашої роботи, адже народне мистецтво – це поєднання музики, танцю і співу. Ми прагнемо, щоб все було взаємопов’язане, тоді це буде цікаво глядачеві, виглядатиме як шоу. Наша мета – не тільки зберегти пісню і танець, а щоб те, що ми готуємо, зацікавило молодь. А вона із задоволенням приходить на наші концерти. Це ми помічаємо, гастролюючи як в Україні, так і за її межами.
– Де побував ваш колектив?
– В усіх країнах колишнього Союзу, з європейських – це Польща, Італія, Австрія, Німеччина, Чехія. Були у США та Канаді. Найпопулярніші ми у Польщі. Там слухають наші записи. З такою програмою, яку маємо, мені не соромно бувати будь-де.
– Мабуть, виїхати з таким чисельним колективом за кордон непросто?
– Якщо їдемо в якусь європейську країну, то поїздку колективу оплачує та сторона, яка запрошує. Тому зараз легше виїхати на гастролі за кордон, ніж по Україні. За найменшими підрахунками, треба півмільйона доларів США, щоб вивезти такий колектив за межі держави. Але за кордоном люди вкладають в мистецтво гроші. Наприклад, в Канаді зараз працює імпресаріо, який займається організацією наших гастролей.
– А хто фінансує поїздки по Україні?
– Колектив фінансується з обласного бюджету. Останнім часом багато їздили по східній Україні. Збирали повні зали в Донецьку, Полтаві, Харкові. Тож мистецтво може зробити більше для об’єднання України, ніж політики.
– Де б ви хотіли виступити? На якій сцені?
– Ми на різних сценах виступали. А хотілося б зробити всеукраїнський тур по найбільших містах України. Закордон – це цікаво, вигідніше у фінансовому плані, але треба показати й співвітчизникам наше надбання. Адже Волинський хор має п’ять альбомів, випустили до 30-річчя книгу «Співає Волинський хор», куди увійшли 120 пісень, які виконували від початку заснування. Треба зберігати та пропагувати те, що маємо. Зараз готуємо нову шоу-програму до Різдвяних свят.
– А чи є проблеми з костюмами?
– Так. Вони пошиті 20 літ тому, доводиться берегти. Старе перешиваємо, компонуємо – і якось виходимо зі становища. Сподіваємося незабаром обновити одяг артистів. За радянських часів був закон на кожен танець шити новий костюм. І це обов’язково! Я вірю, що настануть часи, коли мистецькі колективи будуть фінансуватися сповна.
Тетяна Гикава, яка віддала колективу 30 літ, підтримує свого керівника і каже, що також хотіла б поїхати з гастролями по найбільших містах України. Про те, що поміняла Черкащину на Волинь, анітрохи не шкодує, бо тут знайшла собі багато нових друзів. Вона з теплотою згадує свого першого керівника Анатолія Пашкевича, котрий у ній розгледів не тільки артистку, але й поетесу.
Марія ДУБУК,
Волинська область
Фото  Миколи КОМАРОВСЬКОГО
ч

• Нравится
•