Залишився в поліській глибинці, щоб писати ікони
Мені тато альбом подарував!
– А мені – фломастери!
– А мені…
Діти одне поперед одним розповідали про подарунки батьків. Неподалік від них, у шкільному коридорі, стояла в куточку дівчина, і дрібні сльозини скочувалися по її щоках. Петро Петрович підійшов до неї: “А тобі що тато подарував?” “У мене немає тата, він втопився у річці”. Чоловіче серце стиснулося від жалю. Петро Солодкий почав допомагати сім’ї, котра залишилася без батька і чоловіка. А згодом його прийняла до себе в дім.
Петро Павлович – художник від Бога. І не лише тому, що малює гарні картини. Він ще пише ікони. Найпершою була “Тайна вечеря”, яка народилася з-під його пензля, коли хлопець ходив у восьмий клас. Без паперу і олівця не минав жоден його день. По допомогу до нього зверталися в школі ті дітлахи, хто не міг добре намалювати навіть червоної п’ятикутної кремлівської зірки, до чого зобов’язувала шкільна програма. За халву і бублики Петро не відмовляв нікому, адже через бідність батьків хлопець не мав можливості ласувати ними бодай раз на кілька тижнів.
Скільки церков він обштукатурив і розписав за своє життя! Личини, Грабове, Качин, Седлище, Мильці… Його творіння – в Іваничівському, Володимир-Волинському, Любомльському районах. Писав також портрети окремих священиків, навіть владики Ніфонта.
– Про те, що у мене є здібності до написання ікон, почув колись від керівника художньої майстерні у Володимирі-Волинському, де працював звичайним оформлювачем, – розповідає мій співрозмовник.
Але це, як кажуть, було в минулому житті, коли в Петра розпалася перша сім’я. У сум’ятті та відчаї він вийшов у чисте поле за місто і почав палко молитися Божій Матері, щоб вказала йому подальший шлях. Богородиця, очевидно, почула його слова, і через деякий час чоловік довідався про невеличке село Мильці, про чернечу обитель, про те, що вона потребує умілих рук. Після одинадцяти років самотності він знайшов у цьому селі і свою нову родину.
Перше благословення на написання ікони було від володимирського батюшки Сергія… Перша робота після цього у П’ятиднях… Перші власноруч зроблені кіоти, колодязь у Мильцях… Ніщо не забувається. Залишається глибоко у серці.
– У мене є одне золоте правило – ніколи і нікому не продаю та не віддаю ікон з власної хати, – каже пан Петро. – На замовлення – будь ласка. Найбільше люблю писати образ Богородиці. Обличчя – кольору зерна пшениці, волосся – світло-русяве, очі – як маслини, вуста – пелюстки троянд, руки і пальці – довгі, зросту – вище середнього, одяг – скромний, поступ – твердий, у погляді – смирення… В історії іконопису є дві ікони, на яких Богоматір зображена з непокритою головою. Якось у Седлищі мене запитали, чи не боюся я до ночі залишатися у храмі. Дивні люди: ти ж там з Богом, зі святими, працюєш – руки болять, а душа радіє.
Художник відзначає два стилі у написанні ікон – яскравий руб-льовський та приглушений візан-тійський. І це вже питання смаку, який вибирає настоятель для свого храму, коли замовляє розпис. Головне, щоб на першому місці була ікона, а не рамка, в яку вона вміщена.
Наталія ЛЕГКА,
Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
| Comments: |
