Трагічний випадок повернув чоловіка до нормального життя

Підпис відсутній

***
Богдан приїхав у Київ із Чернігівщини в кінці 70-х років, коли поступив у політехнічний інститут. Так тут і залишився. Успішний студент після закінчення КПІ пішов в аспірантуру. Через деякий час влаштувався у перспективну будівельну компанію. Згодом захистився, його запросили на одну з кафедр альма-матер.
Саме цілеспрямованість й відволікала його від безтурботного, веселого життя. Скільки разів він відмовлявся від вечірок та інших розваг, де, зрозуміло, не обходилося без дівчат. Боявся втягнутися у «розслаблюючу» атмосферу, а ще більше «запасти» на якусь красуню. Сам був із тих хлопців, у яких закохувалися чи не всі дівчата з курсу, ще й половина з гуртожитку. Але вміло й легко уникав усіляких серйозних стосунків. Щодалі, то у виборі пари ставав усе прискіпливішим. І лише коли вже мало перевалити за тридцять, читаючи лекції на третьому курсі, запримітив гарненьку студентку.
Ця красива шатенка «брала» ще й вишуканими манерами, врівноваженою поведінкою, загадковою усмішкою...
Богдан незчувся, як закохався у дівчину по вуха – майже всі думки були про неї. Чого лише не вимальовувала його уява, коли залишався один. Особливо вечорами...
 

***
Незадовго перед Новим роком Богдан теж, як і усі, почав готуватися до свята. Дуже поспішав із ремонтом у новій квартирі. Хотілося ще й щось прикупити для інтер’єру. Цю неприємну для холостяка процедуру відтягував на потім, проте треба було купити хоча б якийсь тюль та штори у зал і на кухню, посуд, картини... Щоб не затягувати до самого свята, Богдан вирішив у вихідні зайнятися хатніми покупками. Вибрав універмаг. «Там усе можна придбати за одним заходом, – подумав чоловік, виходячи з дому. – Була б жінка, не займався б цією «єрундою».
Найперше подався у відділ гардин. Він абсолютно не тямив, що йому треба, тому приблизно описав свою квартиру продавцям, аби вони йому щось порекомендували. Коли одна з них вже взялася за рулон та метр, підвівши очі, він побачив Аліну. Дівчина приязно усміхнулася й привіталася.
– О! Ви такими тонкими справами займаєтеся, – здивувалася студентка, підійшовши до свого викладача.
– Більше нікому, отож сам себе катую, – усміхнувся Богдан, не відводячи погляду від неї. – Може, ти мені допоможеш, якщо не поспішаєш?
А в голові промайнуло: «Це доля, якщо ми тут сьогодні зустрілися».
– Поспішати не поспішаю, проте у нас можуть бути різні смаки...
– Про які смаки ти говориш? Що мені продавці порадили, те ось і міряють.
У гуртожиток, де жили аспіранти, Богдан приїхав на таксі з величезними пакунками. І, зрозуміло, не сам. Він таки вмовив Аліну посидіти десь разом за чашкою чаю. Швиденько перенісши речі у свою кімнату, він лише поміняв светра і куртку й за мить знову сидів у таксі. З розмови «за чаєм» у ресторані на Хрещатику Богдан зрозумів, що Алінине серце ще ніким не зайняте. Це додало йому натхнення й надії.
Новий рік вони зустрічали разом у новій квартирі. Богдан зрозумів, що ця дівчина для нього, і вже через місяць запропонував їй вийти за нього заміж. Вони справді були закохані одне в одного. Такого почуття цей чоловік не відчував ще ніколи до жодної своєї тимчасової супутниці. А для Аліни це була перша любов. Народження дитини додало їхнім стосункам ще більше теплоти та ніжності. Богдан брався за усіляку роботу, від якої можна було мати заробітки, аби лише дружина ні в чому собі не відмовляла.
 

***
І тут почалися нові «ринкові» часи. Як виявилося, Богдан мав підприємницьку жилку й розпочав свій бізнес. Але наукову роботу теж не закинув. Отож майже весь час присвячував роботі. Аліна з цим змирилася. Дивлячись на втомленого чоловіка, вона майже усю хатню роботу й виховання сина взяла на себе. Та коли дитя підросло, заявила, що теж збирається на роботу, бо в іншому випадку її диплом перетвориться на пам’ятку про хороші студентські роки. Богдан спочатку заперечував, та Аліна таки зуміла його переконати у правильності свого рішення. І фактично з того часу кожен з них був зайнятий своєю справою. Стосунки у них не погіршилися, бо дружина встигала всюди: і в хаті дати раду, і на роботі, і знайти час для душевної розмови. Фінансово вона була з Богданом, як за кам’яною стіною. Але й для нього теж створила усі умови, аби йому безтурботно працювалося.
Рік за роком й Богдан став не лише відомим у Києві бізнесменом, а й знаним науковцем й державним чоловіком. Він видав популярні підручники, його ім’я вимовлялося з повагою, його запрошували на різні вечірки й фуршети. До його краси додалася ще й впевненість, навіть гоноровість. Богдан часто ловив на собі погляди молоденьких вродливих дівчаток й люб’язно на них реагував. Якось він не витримав «кароокої пишногрудої» спокуси й повернувся додому під ранок. Картаючи себе дорогою за таку «дурницю», придумував на ходу, що сказати дружині. Того дня викрутився легко, бо Аліна навіть і не припускала, що її Богдан може з кимось «заамурити». Але такі вранішні повернення почали повторюватися, а сам Богдан ставав усе різкішим й жорсткішим.
Аліна зрозуміла, що у її сім’ї почалися серйозні проблеми. Їй було важко зізнатися самій собі у тому, що це пов’язано з жінками. Вона добре знала про життя чоловіка до її появи, і тому зажурилася: «Невже правду кажуть, якщо чоловік не нагуляється замолоду, наздоганятиме втрачене пізніше». Коли син закінчував школу, Аліна зрозуміла, що й далі залишатися з Богданом – це лише наблизити себе до психіатричної лікарні. Вона остаточно вирішила з ним розлучитися, незважаючи ні на його високу державну посаду, ні на ім’я. Їй хотілося спокою, який вона давно втратила. Переконання й «розборки» не давали ніяких результатів, а точніше, лише віддаляли їх одне від одного. Аліна сказала про це чоловікові, коли він у вихідні знову зібрався «по справах». Він нічого не заперечував, лише кинув:
– Житло вам залишу (на той час вони жили у шикарній квартирі неподалік Дніпра), сина забезпечу. А ти собі й сама даси раду.
Розлучення пройшло спокійно. Проте Аліна важко виходила з депресії. Врятувала робота і надійна подруга. Щоб не думати про колишнього чоловіка, більше часу віддавала роботі, і це допомогло зробити кар’єру. Маючи уже дорослого сина, вона нарешті змогла жити сама для себе. Згодом молода жінка не лише «давала собі раду», а й навіть відчула кайф від свого нинішнього життя. А коли душевна рана затягнулася, і перед нею знову з’явився світ у всіх своїх барвах, Аліна почала реагувати й на чоловічі залицяння. Словом, життя увійшло у чисте й спокійне русло...
 

***
...Того дня син зателефонував до батька й попросив його допомогти вирішити одну справу. Але почув у відповідь:
– Сьогодні ввечері я зайнятий, а завтра зустрінемось.
– Тату, тобі ще не набридли ті гульки з дешевими дівахами?
– Сину, це вже мої справи. Тут я обійдуся без твоїх порад.
– Боюсь, щоб все це для тебе не закінчилося погано...
А вже перед ранком сину подзвонили на мобільник. Він почув незнайомий голос, хоча дзвонили з батькового телефону. Це був працівник міліції, який перепитав прізвище й ім’я хлопця та повідомив, що його батько у дуже тяжкому стані відправлений у лікарню.
Як виявилося через годину, Богдана підібрали міліціонери в одному з районів Києва. При ньому були документи, телефон і навіть посвідчення, яке вказувало на його посаду. Певно, воно й врятувало Богдану життя...
До тями чоловік прийшов через три дні. Біля нього сиділи син і... Аліна. Згодом він піднявся й пересів у інвалідний візок. Потрібно було півроку, щоб поставити його на ноги. Ось тоді він і впав на коліна перед дружиною:
– Я не прошу повернення, не маю на це права. Але прощення прошу.
– Аліна простила йому все, – закінчив мій знайомий. – І тепер вони знову разом. Чесно кажучи, якби не знав усіх їхніх перипетій, ніколи не повірив би, що цей чоловік міг опуститися у таку прірву. І це тобі не пацан, а людина при високій посаді...
Олеся ХАРЧУК

• Нравится
•