«П’ять днів мозок Каті валявся на дорозі»
Каті було всього вісімнадцять
Історія цієї сім’ї непроста. Галина Григорівна не хоче оприлюднювати усіх подробиць. Каже, кожен відповідальний за власне життя і судити когось, навіть свою власну доньку, вона не має права. Все ж кілька слів скажу: Катя – донька від першого шлюбу своєї матері. З татом стосунки складалися не надто добре. Невдовзі батьки розлучилися, і мама Катерини привела іншого чоловіка, народила йому сина. Але їхня сім’я теж не була благополучною. Оскільки мешкали всі разом у 4-кімнатній квартирі, Галина Григорівна, аби відмежуватися від не надто приємного сусідства, добилася розподілу помешкання надвоє. Катя залишилася жити не з мамою, а з бабусею... Фактично Галина Григорівна сама поставила дівчину на ноги. Посприяла, аби та здобула освіту. Дівчина вивчилася на швачку та в’язальницю, а згодом ще освоїла професію повара.
30 червня Катерині мало б виповнитися дев’ятнадцять. Та юне життя трагічно обірвалося за місяць до цього...
– Катя працювала в Луцьку в одному з ресторанів, – розповідає крізь сльози Галина Корчак. – Але грошей не вистачало на прожиття, то вона паралельно влаштувалася ще офіціанткою в кафе на автозаправці. Щоб ще якусь додаткову копійку мати, навіть надомну роботу знайшла – по ночах клеїла паперові подарункові пакетики. І того вечора – 27 травня – вона розклала папери на підлозі і сказала, що тільки з’їздить у село Прилуцьке Ківер-цівського району (село розташоване за кілька кілометрів від Луцька – авт.) і відразу повернеться назад.
– А до кого Катя поїхала? – перепитала я у Галини Григорівни.
– Ой... – зітхнула бабуся. – Знаєте, до її мами часто приходили всякі люди. Що там казати – вона веде не зовсім добрий спосіб життя. От і з Прилуцького зачастили. Катя дивилася на їхніх бідових дітей, які і в сніг, і в дощ бігали голі-босі, і дуже їх шкодувала. Заробить гроші – і відразу їм щось купує. І того вечора внучечка спакувала кульок, щоб завезти щось малечі. Сказала: «Зараз буду». І пішла. Скільки ж тут їхати? Я думала, за годинки півтори-дві вона вже буде вдома. А її все нема й нема. Десь о сьомій вечора пролунав у квартирі дзвінок. Підіймаю трубку і чую: “Катя попала в ДТП”. Я почала кричати: “Жива вона чи ні?” Але почула тільки “ту-ту-ту...” – поклали слухавку. Я стала телефонувати в ДАІ. Питаю, була аварія біля Прилуцького? Кажуть: “Була”. Питаю, чи ж Катюня моя жива? У відповідь – мовчанка. Я набирала той номер знову і знову. Зрештою, мені сказали, що Катя загинула на місці...
Галині Григорівні важко згадувати подробиці тієї дорожньо-транспортної пригоди (їй розповідали очевидці – багато хто із сусідів має неподалік місця аварії дачі – авт.). За її словами, це все сталося поблизу мосту перед селом Дачне Ківерцівського району. Саме тудою зазвичай прямують додому жителі Прилуцького, бо звідти до їхнього села – рукою подати. З обох боків дороги зупинилися маршрутні таксі сполученням “Луцьк-Ківерці” – одна висаджувала пасажирів, котрі їхали до Прилуцького, інша забирала людей до Луцька. Катерина, побачивши, що її маршрутка стоїть, поспішила до неї. Дівчині потрібно було перейти дорогу. Вона спереду обійшла автобус, який ще завантажувався з її боку, і хотіла перебігти до маршрутки навпроти. У ту мить в неї врізався легковик. Дівчину відкинуло на смугу зустрічного руху і... по ній проїхався ще один автомобіль, протягнувши за собою понад 40 метрів.
– Так, вона порушила правила дорожнього руху, я не сперечаюся, – говорить Галина Корчак. – Але ж і автівки, які стали учасниками ДТП, мчали з немалою швид-кістю! Там же могла яка літня людина дорогу переходити чи дитина. Водії, побачивши, що на узбіччі громадський транспорт саме висаджує людей, мусили б пригальмувати. Принаймні, бути більш пильнішими. Я сама водій, правила дорожнього руху знаю. У мене була подібна ситуація. У кювет з’їхала, але людину врятувала.
Страшна біда геть підкосила бабусю. Жінка розуміє, що дівчину їй не підняти. Але Галина Григорівна не може усвідомити одного: чому водії автівок, які скоїли наїзд на її онуку, не отримали ніякого покарання.
– Мене ніхто нікуди не викликав, – бідкається жінка. – Через кілька днів після похорону Каті я ходила в міліцію. Питала, може, заяву написати? Мені відповіли, що не потрібно. На цьому фактично закінчилося наше спілкування з правоохоронцями. А десь місяць тому я знову передзвонила слідчому, щоб поцікавитися, коли ж суд? А він мені відповів: “Який суд? Ніякого суду не буде, вже два місяці тому справу закрили”. “Чому ж ви мене не повідомили?” – здивувалася я. На що почула: “Вона винна”. Ось і все... Але ж як собачатко під машину попаде – і то шкода. А це ж людина загинула! І нікому – нічого. Вісімнадцять років ростила дитину, аби на ноги поставити. Залишилася тепер одна, як перст. Живу тільки для того, аби поставити Каті пам’ятника.
– А учасники ДТП приходили до вас якось порозумітися, вибачитися?
– Та що ви... Ні, нікого не було.
Всяко в житті буває – не дай, Боже, нікому потрапити в подібну ситуацію й опинитися на місці тих водіїв. Але прийшов би один з другим, на коліна став, землю гриз, вимолюючи прощення!
– Горе дике, нелюдське... – плаче бабуся. – Тільки тепер до мене доходить, який то жах. Я, мабуть, і не плакала на похороні. От тепер плачу. А туди, де все сталося, я не можу їхати. Страшно. Сусіди казали, що ще п’ять днів після аварії там кров була, і мозок Катюні лежав на асфальті...
***
Ми дуже співчуваємо горю Галини Григорівни. Проте правоохоронці стверджують, що складу злочину у цій трагічній історії нема. Як повідомив прокурор Ківерцівського району Олексій Романовський, уже вдруге після скасування постанови про відмову у порушенні кримінальної справи проведено дослідчу перевірку. Експертизи засвідчують, що водій, який перший збив Катерину Корчак, не міг уникнути зіткнення і не мав технічної можливості запобігти таким фатальним наслідкам.
Наталія КРАВЧУК
Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
| Comments: |
