Мати втратила трьох синів
Такими вони залишаться у пам’яті. Юрій, Василь і Валерій Чмуневичі
З усіх пасажирів «Мерседеса» живим залишився лише один – 29-річний Юрій Євсович. «У те, що Юра живий, важко повірити! Це справжнє диво! Адже на мікроавтобусі після удару практично жодного «живого» місця немає, – розповідає сестра хлопця Ніна Чмуневич, яка в цій аварії втратила чоловіка. – Я спочатку подумала, що мене просто жаліють, хочуть утішити хоч чимось і не говорять всієї правди. А врятувало Юру те, що він спав на сумках, які лежали в багажнику. Юра не пам’ятає аварії. Прокинувся у лікарні. Йому зашили голову. Ми з ним вже розмовляли по телефону, він у шоці. Проте, слава Богу, справа йде на поправку».
А для його земляків поїздка завершилася летально. Зокрема, загинули Роман Хомич (1975 року народження), Микола Домантович (1986), Ігор Легкий (1990), Ігор Ососкало (1971), Володимир Охмак (1959). Найбільше ж горе прийшло в сім’ю Чмуневичів – тут відразу не стало трьох братів: Юрія (1967), Валерія (1968), Василя (1976).
Їхні батьки місця собі не знаходять, настільки пройнялися болем. Тим паче, що Сергій Чмуневич, ніби передчуваючи небезпеку, ухильно просив синів не їхати на заробітки. Мовляв, удома робота теж знайдеться.
– Не послухали. Залишалося одне – поблагословити синів на дорогу, перехрестити, побажати їм щасливого шляху! – каже крізь сльози Галина Чмуневич. – Ех, якби знала, що таке трапиться, то нізащо в світі, ні за які гроші не відпустила б...
Передчувала нещастя й сестра загиблих трьох братів – Ніна. Напередодні від’їзду рідних до Росії їй приснився жахливий сон. «Нібито поріг нашого будинку перетворився із дерев’яного у скляний, – розповідає Ніна. – А через нього було видно брудну воду, в якій плавали жахливі птахи з великими головами. Я прокинулася в холодному поту, але ні чоловікові, ні братам нічого розповідати не стала. Не хотіла їх лякати і турбувати перед дальньою дорогою».
Втім, як заявляють родичі загиблих, ніщо – ні перестороги, ні віщі сни – не заставили б молодих поліщуків змінити намічені плани. Бо хлопців-майстрів у Росії чекав недобудований об’єкт. Заодно – непоганий, як за українськими мірками, заробіток. Гроші потрібні були на нагальні життєві проблеми.
З цього приводу, зокрема, сільський голова Перебродів Валерій Крижик уточнює: «Ось, приміром, Юрій Чмуневич… Він був одружений, у нього тяжкохвора дружина. Нещодавно її прооперували, а Юра поїхав на заробітки, щоб борги віддати. А у його брата Василя — троє малолітніх дітей. На їх утримання теж чималі кошти потрібні».
Подібними турботами переймався і наймолодший із загиблих – 18-річний Ігор Легкий із села Жадень. Він ріс у сім’ї, де є ще троє дітей. Працював у місцевому СВК і час від часу їздив на заробітки, щоб матеріально підтримати родину.
За словами односельців, напрочуд працелюбним був Ігор Ососкало, який із дружиною виховував трьох дітей. Найменша з його донечок тільки-но пішла у перший клас.
Ще більше сиріт – четверо – залишив мешканець села Біле Володимир Охмак. При житті він трудився на благо дітей, не покладаючи рук. Задля них, по суті, і поїхав на заробітки у Росію.
Загалом заробітчанська будівельна бригада складалася із роботящих та майстровитих поліщуків. А возив їх за кордон і привозив звідти білорус Олександр Бабич. Після попередніх поїздок хлопці стверджували, що він дуже втомлювався і часто куняв за кермом. Тому при розслідуванні причин дорожньо-транспортної пригоди не виключають, що водій міг заснути, і саме внаслідок цього сталося зіткнення з припаркованою вантажівкою. До місця призначення українці не доїхали всього 15 кілометрів.
У неділю тіла з-за кордону доставили в Україну і поховали. Цей день на всій території Рівненської області офіційно оголошений днем жалоби.
Сергій НОВАК,
Рівненська область
| Comments: |
