Кінна прогулянка завершилася весіллям
Молодята з дружками і дружбами
Ніхто не знає, який сюрприз влаштує йому доля завтра. Наша героїня, молода та вродлива Катерина Козій (дівоче прізвище), виросла у Дніпропетровську, встигла здобути дві вищі освіти, піднятись по кар’єрній драбині. Юна Катерина й гадки не мала, що одного разу, поїхавши у чергову відпустку на Івано-Франківщину, зустріне там свого судженого. А за два роки відгуляє справжнє весілля по-гуцульськи.
Кожен з нас, хто ще не знає кохання, десь у глибині душі мріє, аби воно до нього прийшло – чудове, загадкове, пристрасне і шалене. Спілкуючись з Катериною, розумієш, що вона не чекала, коли велика любов постукає у її серце, молода людина радше сама була готова подарувати жениху частинку свого серця. Зустріч з Любомиром швидше можна назвати збігом обставин, і такий перебіг подій ніхто не міг передбачити. Та про все по порядку.
Два роки тому Катерина разом з подругами приїхали відпочивати у гірське містечко Ворохта. Одна з дівчат запропонувала спробувати покататись на конях.
– Ми випадково побачили оголошення, що у Яремчі проводять кінні екскурсії, вирішили зателефонувати та спробувати покататись на конях, – розповідає Катерина. – Та на лихо, ніхто не брав трубки. Тільки за день до того, як мали їхати додому, записались на довгоочікувану кінну екскурсію.
Дівчина пам’ятає той день, як сьогодні: дощ лив, немов з відра, та навіть негода не змогла завадити долі. Катерина Козій з подругами довго чекала на чоловіка з кіньми. Замість незнайомця, з яким домовлялись, прийшов його молодший брат Любомир.
– Уявляєте, ми просили у нього знижку на екскурсію за те, що він запізнився і ми довго його чекали під дощем. Він вперся на своєму, не скинув нам ні гривні. Я взялась за це його підколювати, – сміючись, розповідає далі Катерина.
Після двох років стосунків по телефону і коротких зустрічей пара побралась. У Любомира знову-таки випадково залишився номер мо-більного, з якого телефонувала симпатична дівчина з Дніпропетровська. Хлопець не міг забути її та наважився першим подзвонити. Спочатку розмови були короткими, розповідає Любомир Гундяк. Та за кілька тижнів молоді люди почали спілкуватися мало не щодня. Закохані могли годинами щебетати по телефону.
– Важко повірити у серйозні стосунки на відстані. Але після відпустки у Яремчі за три місяці новий рік зустріли вже разом у Львові, – зізнається Катерина. – У нас в Дніпропетровську хлопці не такі. Досі не можу повірити – це доля, бо Яремча і Дніпропетровськ, як дві різні планети.
На пропозиції чоловіка побратись Катерина тільки віджартовувалась. Дівчина й сама спочатку не вірила, що вийде заміж за настирливого Любомира з Яремчі. Та за рік хлопець запросив кохану у своє рідне містечко, щоб представити майбутню наречену батькам.
– Я об’єдную Україну – Схід-Захід, – жартома каже мати нареченого Марія Гундяк. Усміхнена жінка у національному гуцульському костюмі розповідає про церемонію весілля. – Це ідея сина, він дуже хотів, щоб весілля пройшло, як колись на Гуцульщині, – продовжує, – щоб молодята та дружби з дружками під’їжджали на святково вбраних конях.
Гості уже з нетерпінням чекали пару. Для вінчання Гундяки обрали Дорівську дерев’яну церкву ХVIІ століття при чоловічому монастирі. Курортне містечко Дора вабить туристів з усієї України. Тут свого часу жила та творила відома українська поетеса Ірина Вільде. Вона неодноразово бувала у цьому храмі, де побралися Гундяки.
– Наближаються, – вигукнув хтось із натовпу – це гуцульська традиція, забута віками.
– На конях тепер до церкви ніхто не їздить, – розповідає мати нареченого. – На коняках, то не на «Лексусі».
Молодих у розмаїтих гуцульських строях наввипередки фотографують туристи із Санкт-Петербурга. Вони приїхали на екскурсію до монастиря і випадково потрапили на весілля. «Я ничего подобного еще не видела, сначала подумала, что снимают кино, – сплескує руками огрядна жінка. – А можно попробовать этого хлеба?» Наречені ламають весільний калач, вмочують у мед та пригощають усіх людей.
Староста Богдан Гаврилюк тримає в руках весільне деревце. Воно символізує добробут, багатство. Чоловік крутить ялицю з різнокольоровими паперовими стрічками. Внизу на палиці обов’язково має бути встромлений хліб.
– Їхнє життя буде цвісти, як те деревце, – розповідає сваха з боку нареченого Євдокія Кропивницька. – Гілочки дерева заздалегідь прикрашають квітами. Після весілля деревце не можна викидати. Подружжя прив’язує його на видному місці перед хатою, щоб усі бачили – в цьому домі житиме нова сім’я.
За давніми традиціями весілля у Яремчі гості гуляли ще тиждень. А молодята покинули усіх та чкурнули до теплої Туреччини у медовий місяць.
Марія ПЕТРІВ,
Івано-Франківська область
Фото автора
| Comments: |
