Пішов з дому й не повернувся…

Підпис відсутній

Безіменні могили
Що може бути страшнішим невідомості? Ті, чиїх рідних можна назвати зниклими безвісти, готові піти на все, аби лише знову побачити дорогу серцю людину. Особливо, якщо це стосується дітей.
Що робити у таких ситуаціях? Хтось одразу дзвонить усім знайомим, біжить до церкви, звертається до гадалок і ясновидиць, і тільки тоді, коли надія зовсім гасне, тремтячою рукою набирає «02». Проте найчастіше ці сигнали SOS – «Допоможіть знайти», «Врятуйте дитину», «Розшукайте кохану людину» – адресовані правоохоронцям.
– На Волині, та й в цілому на Заході України, випадків зникнення людей значно менше, ніж на Півдні та Сході, – розповідає Валентин Громик, старший оперуповноважений карного розшуку групи по розшуку злочинців, безвісти зниклих, встановлення осіб, неопізнаних трупів. – Найбільше їх було на початку 90-х років – після розпаду Радянського Союзу. В країні почався розгул і розшукувалося багато безвісти зниклих. Ще кілька років тому була окрема категорія – «особи, з якими втратили родинні зв’язки». Скажімо, поїхала дочка в Росію на заробітки, там вийшла заміж – і ні слуху, ні духу, додому не з’являється, не дзвонить, не пише. Такі особи не підпадали під «безвісти зниклих», проте ми їх теж шукали. Потім ці дві категорії об’єднали. За останні п’ять років помічаємо тенденцію до зменшення подібних випадків.
У розшуку зниклих – золоте правило: чим швидше почнеш шукати, тим більше шансів на успіх. Та варто знати, що заяву про зникнення дорослої людини правоохоронці приймуть лише через добу після того, як вона втратила контакт з рідними – за винятком, якщо є грунтовні підозри, що проти особи скоєно злочин. Що стосується неповнолітніх, то їх шукатимуть одразу, а розшук малолітніх взагалі ведеться під особливим контролем.
На сьогодні на Волині у розшуку як безвісти зниклі перебуває 83 особи (з них 21 людина розшукується з попередніх років). Тільки у нинішньому році через зникнення рідних до правоохоронців звернулося 268 громадян. Ця не надто втішна статистика зовсім не означає, що усіх їх вже немає серед живих. Чимало з них, як кажуть в міліції, просто втратили родинні зв’язки й не надто переймаються тим, що їх може хтось шукати.
Оперативники виділяють три головні категорії осіб, котрі найчастіше поповнюють ряди тих, хто пішов й не повернувся.
– Якщо брати усіх зниклих безвісти, то  більшість – це люди, які свого часу поїхали за кордон на заробітки і контакт з ними втрачений, – пояснює Валентин Анатолійович. – Тоді ми задіюємо структуру Інтерпол. Особливо нам в цьому допомагає Польща. Є різні випадки. В основному наші «зниклі» за кордоном влаштовують своє особисте життя – там одружуються чи виходять заміж. Тим часом у їхніх рідних виникають проблеми з квартплатою чи квадратними метрами житла. Бо виходить, що людини нема, а за неї потрібно платити комунальні послуги. Чи рідні хочуть продати житло, а без згоди усіх прописаних це неможливо зробити. Тож мусять звертатися до суду, аби визнали людину безвісти зниклою.
Інша категорія – це особи похилого віку. Вони виходять з дому як правило без документів. У кого серце дорогою прихопить, у кого пам’ять відбере... Нічого про себе сказати не можуть. А потім їх знаходять то  в лісі, то в болоті. Добре, якщо є рідні, які вчасно похопляться через їх зникнення, заб’ють на сполох. Але непоодинокі випадки, коли людина помирає так і не ідентифікована – на цвинтарі з’являється безіменна могила.
Рік тому знайшли мертвими двох людей. Одна жіночка пішла із села до лісу ще взимку – через півроку знайшли лише кості. Інший чоловік приїхав з Чернівецької області на Волинь, у Маневицький район, на весілля до родини. З гостини пішов на ніч до сестри, але до її дому так і не дійшов. Знайшли його тіло через два тижні за чотири кілометри від села. Причина смерті – серцева недостатність.
Часто дорослі стають жертвами криміналу. Так довго розшукували лейтенанта міліції, який приїхав на автомийку у селі Зміїнець і зник. Через багато місяців розшукали його тіло й убивцю, який по-звірячому розквитався з працівником міліції.
Впродовж кількох років невідоме місце перебування багатьох осіб. Так ще у 1998 році лучанин продавав на авторинку свій автомобіль. Куди подівся – ніхто досі не знає. Нема ні його, ні автомобіля. У Володимирі-Волинському у 2001-му зник валютник. Перед цим люди бачили його на базарі – збирався на день народження до когось з рідних й ніс пакет з продуктами. Свідки бачили, як чоловік сідав в автомобіль, у салоні якого було ще троє осіб. З тих пір від нього теж немає ні слуху, ні духу.

12-річний Володя зник   на свій день народження
Проте найчастіше правоохоронцям доводиться розшукувати підлітків. Ті, відчувши себе уже дорослими, дозволяють собі без попередження не ночувати вдома чи поїхати кудись на кілька днів у гості. А батьки гадають, де ж їхнє чадо могло подітися. Коли закінчуються сили стояти у вікні й чекати, вже «обірвані» всі телефони, підняті на ноги усі знайомі та друзі, вони теж біжать у міліцію. Бо схвильована уява малює картини – одну страшнішу за іншу. Проте співробітники карного розшуку запевняють, що лише незначна кількість випадків зникнення підлітків пов’язана з криміналом.
– Два роки тому влітку багато дівчат зникало, – розповідає Валентин Громик. – Просто пошесть якась була. Правда, потім усі познаходилися. Причини: стосунки в сім’ї – з татом посварилися чи з мамою. Поки є прихисток, вони гуляють. А потім хто через кілька днів, хто через кілька тижнів все одно повертаються додому.
Валентин Анатолійович розповів кілька випадків зі своєї практики. Якось батьки принесли заяву про зникнення двох синів – одному тільки-но виповнилося 18 років, інший ще був неповнолітній. Минали дні, тижні – хлопці наче у воду канули. Волинські правоохоронці встановили їхній номер мобільного, поспілкувалися, пояснили, що рідні хвилюються. І ті приїхали назад. Ці півтора місяця батькам видалися вічністю.
У Нововолинську дівчина підбила свого хлопця на романтичну втечу. Для її батьків подібна витівка була не новиною, а от родина хлопця з ніг збилася, розшукуючи його. На щастя, і тут все обійшлося благополучно: діти нагулялися і повернулися.
А якось заяву принесла жінка, яка просила розшукати її неповнолітню дочку. Річ у тім, що непутяща дівчина щойно народила дитину (без батька), кинула немовля на матір і подалася в мандри. Правоохоронці розшукали її у Києві, де вона працювала у сфері обслуговування. І дівчина через два дні повернулася додому.
– Неповнолітні, як правило, йдуть з дому, бо свободи хочуть, – запевняє Валентин Громик. – Є непоодинокі випадки, коли діти по кілька разів тікають. І не тільки з неблагополучних сімей. Хто до друзів їде, хто – до знайомих. Мають копійку – живуть і по готелях. А закінчуються фінанси, додому повертаються, попадаються на крадіжці чи їх ловлять за бродяжництво. Одного неповнолітнього ми розшукували півроку. А він, як поїхав у Крим, попався там на крадіжці. Але чомусь місцевим правоохоронцям не одразу вдалося встановити його особу. Він проходив як фігурант по кримінальній справі під чужим прізвищем та ім’ям. Тільки перед судом з’ясувалося, що хлопець зовсім не той, за кого себе видавав.
Якщо зникають малолітні дітки – такі випадки на особистому контролі керівництва обласного управління й нерідко міністерства внутрішніх справ. Це розцінюється як надзвичайна подія. Тоді підіймається на ноги не тільки міськ чи райвідділ міліції, на території якого це сталося, а фактично все управління, каже Микола Емілійович Побережний, старший оперуповноважений з особливо важливих справ відділу кримінальної міліції у справах дітей УМВС у Волинській області.
– У 2008-му ми розглянули 65 заяв від батьків про зникнення їхніх неповнолітніх дітей, – розповідає Микола Емілійович. – Оперативно протягом доби було знайдено 33-х втікачів. На сьогодні в розшуку перебувають лише двоє неповнолітніх.
Був випадок у Маневичах – зник 6-річний хлопчик. Півтори доби шукали. А потім знайшли на горищі у літній кухні. Виявилося, що напередодні він у своєї тітки вкрав 7 гривень. Сестричка побачила, сказала про це бабусі. Та провела виховну роботу – дитина після цього й втекла. Потім хлопчик розповів, що тільки ніч хотів на горищі переночувати. А зранку прокинувся – міліція на подвір’ї ходить, боявся вилазити, аж поки «дяді у формі» не зняли.
Були й трагічні випадки. Не пощастило батькам з Рожищенщини. Їхній 17-літній син пішов з друзями святкувати Новий 2008-й рік й не повернувся. Через два місяці його знайшли утопленим у річці Стир. А його однолітка з Луцька розшукували три місяці. Тіло виявили цієї зими у лютому в районі ДПЗ – очевидно, хлопця збив автомобіль, і водій, злякавшись покарання, викинув тіло жертви у кущі...
У Володимирі-Волинському двоє друзів ще у 1999 році пішли гуляти – і досі їхнє місце перебування невідоме. Коли зникли, їм було по 12 літ.
А в Ковелі досі рідні чекають на повернення 12-річного Володі. У 2001-му на свій день народження хлопчик виїхав на вулицю покататися на велосипеді – і зник.

Батько зґвалтував і вбив рідного сина
Інколи зниклі діти стають жертвами тяжких злочинів чи насильства – розбою, пограбування, згвалтування чи навіть убивства. Один з таких страшних випадків трапився кілька років тому у місті Берестечко. Спочатку заява про зникнення школярика надійшла від однієї сім’ї, згодом пішов з дому й не повернувся ще один хлопчик. Заговорили про маніяка, який викрадає дітей. Невдовзі відкрилася шокуюча правда – до зникнення обох малолітніх причетний... рідний батько одного з них.
Єгор мав погану вдачу. Ще під час проходження строкової служби в армії був вперше засуджений, вчитися і працювати не хотів. Батьки, порядні й досить авторитетні у містечку люди (тому імена у цій історії змінені – авт.), сподівалися, що одруження позитивно вплине на сина. Його обраниця Ілона, кажуть, їм не сподобалася, але не перечили. Щоб молодята жили окремо, купили їм хатину. У подружжя народилося двоє дітей – сини Дем’ян і Мар’ян, але сімейне життя не клеїлося. Єгор постійно випивав, а потім зганяв кулаками злість на рідних. Одного разу, не тямлячи себе від ревнощів, ледь не втопив у Стиру старшого сина. Він вхопив Дем’яна і, перехиливши дитя з мосту, на витягнутій руці тримав над водою. На щастя, озвірілого чоловіка вгамували перехожі, врятувавши тоді хлопчику життя.
Невдовзі дружина народила третього сина. Коли благовірний вдруге потрапив на лаву підсудних за крадіжки, Ілона залишилася з трьома дітьми сама. Чоловікові “дали” кілька років. Не дочекавшись його звільнення, Ілона з ним розлучилася. Щоб легше було господарювати, перебралася жити до матері.
Коли Єгор повернувся з місць позбавлення волі, хотів налагодити стосунки з колишньою дружиною, але та відмовила. Та бачитися з дітьми не боронила. Старший, Дем’янчик, вже навчався у другому класі. Він мав хорошого товариша – однокласника Івана. Батько не раз підвозив його друга на велосипеді, купував хлопчику солодощі. Їх нерідко бачили разом, але ніхто не надавав цьому особливого значення.
Одного разу Іван не повернувся зі школи. Мама звернулася в міліцію лише через кілька днів, бо син не вперше зникав з дому – міг ночувати у друзів чи знайомих. Потім Єгор зізнався, як все було. Він завів Івана до себе в дім і, задушивши хлопчика, став задовольняти свою хіть. Насолодившись, вирішив позбутися тільця. Нелюд виніс мертве дитя на подвір’я, обклав ганчір’ям і підпалив. ТРИ ДНІ(!) душогуб розводив багаття, але тільце чомусь не горіло. Склавши рештки у мішок з-під цукру, він прив’язав до нього тягар і кинув  у приватний ставок.
Через півтора місяця Єгор вирішив усе повторити. Цього разу жертвою обрав свого старшого сина. Знав, що Ілони вдома нема – поїхала на заробітки. Він перепинив Дем’яна, коли той повертався зі школи додому. Син пішов за батьком, який пообіцяв йому щось купити. Як і минулого разу, покидьок задушив дитя, згвалтував, поламавши при цьому дитині ребра, а потім викинув тіло у той же ставок.
Після зникнення другого хлопчика (заяву у міліцію написала бабуся) на сполох забила вся область. Під час обшуку у хаті підозрюваного під ліжком було знайдено шапочку Дем’яна. Невдовзі Єгор зізнався, що це він убив і сина, і його товариша.
Коли зі ставка дістали мішки з дитячими рештками, на це не могли спокійно дивитися навіть бувалі правоохоронці.
***
Погодьтеся, що дітей, підлітків, та й дорослих людей, зниклих безвісти, сьогодні, коли ніби й життя не таке безвихідне і не війна, надто багато. Мабуть, не одному з нас варто переглянути взаємини у своїй сім’ї, аби згодом самому не сидіти біля вікна з пляшечкою «корвалолу» у руках і не чекати повернення дорогої людини... 
Наталія КРАВЧУК,
Волинська область

• Нравится
•