«Чоловіка підрізати можу, а курку шкода…»
{mosimage}– Свєто, ну, то як, зарубаєш мені курку? – Ганна знову загукала через паркан.
– Ой, Нюшко, та ти ж краще за мене з ножем обходишся, – одразу в’їдливо відповіла сусідка і глипнула на співбесідницю, очікуючи її реакції.
– Ну... а що робити? – театрально закотила під лоба очі Ганна, підігруючи Свєті. – Чоловіка підрізати можу, а курку чи гуску – ні, шкода бідненьких...
По хаті літали каструлі з борщем
Нюша, а у селі Ганну тільки так і називали, була брикливою дівкою. Не те, щоб вона до всіх битися лізла. Ні, але поглядом не гірше вміла “вбивати”, і так круто розверталася від кривдника, що викохана товстелезна коса “не встигала” за хазяйкою. Проте кавалерів від того не меншало. Де б Нюша не з’являлася, одразу хлопці, як оси на мед, зліталися.
Потенційні її свекрухи, збираючись десь гуртом, не проминали перемити дівці кісточки: “Ти бач, бач, яка цяця виросла! Батьки – селюки забиті, а вона несе себе, мов принцеса. Тьху! Не дай, Боже, дістанеться моєму таке “щастя”.”
Щастя “привалило” Степану. Мати його поплакала-поплакала, та й почала до весілля готуватися. А сільські пліткарки тепер мали іншу тему для розмов: “І чого б це плакати? Її син Степан теж “фрукт” добрий, так може визвіритися, що вуха скручуються!”
Молодим на ті розмови було геть байдуже: від кохання аж світилися. Обоє високі, статні і чорняві – підходили один одному просто ідеально.
Навіть характери мали такі ж: запальні і мстиві. Перший великий скандал стався між ними просто на весіллі. Пішли танцювати, і Степан випадково наступив на сукню нареченій. Білосніжне мереживо відразу відірвалося. Нюша тоді висипалася до “косолапого придурка” так, що й музики перестали грати. А потім пішла плакати до хати. Степан вже за годину мирився з нею, і вона, схлипуючи у нього на плечі, все повторювала:
– Це кінець. Кінець. Погана прикмета. Ти порвав мені плаття, а значить, ми розійдемося. Все.
– Ти, Нюшко, дурна, як пеньок! – відповів на те Степан. – Кінець буде, коли ти ще раз на людях так до мене сікатимешся. У прикмети вона вірить...
Нюша дурною не була, тож двічі їй повторювати не треба було. Прикусила язика моментально. Але до пори до часу. Бо не могли вони з чоловіком сваритися, як всі “нормальні” люди. У них по хаті тоді літали ополоники, каструлі з борщем і пательні. А одного разу навіть холодильник з вікна вивалився. Крику – що півсела чуло. Спочатку після кожного такого армагедону люди із нетерпінням чекали почути звістку про розлучення. Але, так і не дочекавшись, пробували викликали на відвертість Степана та Нюшу.
– Що?! Розлучитися?! – почувши запитання від сусідки, у Нюші від здивування очі стали схожі на два кругленькі банячки. – Та ніколи в житті! І хто це таке патякає? Ми зі Степаном любимо один одного!
І гордо закинувши свою косу за плечі, молодиця повернулася і пішла геть. Тепер настала черга дивуватися Світлані: “Чи то дійсно у них любов така, чи то ці двоє дурні...”
Він їй коси обрізав, вона гноєм гараж закидала
Йшли роки. У Нюші зі Степаном вже був власний дім та підростали діти. Незважаючи на свої імпульсивні характери, обоє були хорошими господарями. Нюша ще й славилася великою рукодільницею – в’язала та плела речі на продаж. Більше у їхньому житті практично нічого не змінилося. Хіба що молодиця поміняла свою розкішну косу на коротеньку модну стрижку “під хлопчика”. Сільські пліткарки тоді ледь не повдавлювалися, коли побачили якогось дня оновлену Нюшу. Дізнатися щось від самої жіночки було марною справою, тож, як завжди, побігли до сусідів “італійського” сімейства.
Виявилося, то Степан вночі перекваліфікувався у цирульника. Увечері вони з Нюшею примудрилися через політику поскандалити. І так вже свою точку зору відстоювали, що пішли навкулачки один на одного. Проте зламати Нюшу, яка вже мала великі “аргументи” і не менш здорові “факти”, Степану ніколи не вдавалося. У той вечір теж була нічия. Що Степану перемкнуло – невідомо, але вночі він встав, дістав ножиці і тихенько відчикрижив своїй дружині косу. Потім подумав-подумав – і ще раз чикнув, так би мовити, “контрольний” раз. Облисив жінку якраз на тім’ячку. А зранку прокинувся від дикого вереску. Нюша такого явно не очікувала, бо, вчепившись у залишки свого волосся, кричала перед дзеркалом, аж поки не вхрипла.
Місяць потому волав уже Степан.
– Вона, курва, мені весь гараж гноєм закидала! – репетував не своїм голосом.
Нюша добре знала, як насолити своєму педантичному чистоплюю. Тож у його відсутність не пожаліла своїх рук та праці і старанно перенесла гноївку у чоловікову “святую святих”. Щоб мав потім що відтирати та відмивати ще принаймні півроку.
Подібні воєнні дії подружжя чергувало із закоханістю “раз і назавжди”. Нюша та Степан тоді ходили, як голубки, щось воркували один до одного, сміялися. Сусіди лише хмикали: мовляв, рани зализують, тож тимчасове перемир’я уклали. Вони вже стільки тих періодів “війна-мир” бачили, що вже з рахунку збилися. У селі пліткували, що Степан з Нюшею схожі на якихось енергетичних вампірів, про яких по телевізору розказували. Такі люди тільки від того й живуть, що сваряться та один в одного енергію забирають.
Черговий скандал розгорівся у подружжя через ревнощі. Нюша поїхала на базар купити нитки для в’язання, а дорогою в автобусі розговорилася з якимсь чоловіком. Той виявився галантним, і коли жінка виходила на своїй зупинці, вискочив наперед і подав їй руку, допоміг винести клунки. Степан те як побачив, ледве не оскаженів. Розлюченим биком погнався додому, і поки Нюша досунулася, на подвір’ї вже палало багаття. Як жінка побачила, що то горить, просто заголосила: Степан згріб і спалив всі її в’язані на продаж речі. А потім і весь Нюшин гардероб пішов із димом.
...Степан вже місяць лежав у лікарні, в хірургії. Залишився без селезінки. Але лікарі кажуть, що все нормально, він буде жити і без неї. Люба дружинонька зовсім здуріла. Хоча, дякувати дітям, відплакали її у міліціонерів, а то б посадили, напевно. Таке витворила.
Нюші тоді все та ж сусідка Свєта новину увечері принесла: “А твій до нашої місцевої шльондри подався. Сама бачила, як у її хату заходив!”
Нюша підскочила, як п’ятнадцятка, і, схопивши зі столу кухонного ножа, побігла туди. Застала вона їх у класичній позі і без усіляких розборок порнула ножем чоловіка. Той ойкнув і здивовано витріщився на Нюшу. А вона тим часом побігла за суперницею, яка, в чому мати народила, вискочила з хати. Молодуху не догнала, тож, важко відсапуючись, пішла додому.
А Степану, який, стікаючи кров’ю, вибрався на вулицю, “швидку” викликали перехожі. Нюша жодного разу не провідала його у лікарні. Проте коли його привезли додому, зустріла, як і годиться люблячій дружині. Чи треба казати, що вони знову помирилися? І жоден з них про розлучення навіть не заїкнувся. У них знову перемир’я...
Юлія САВІНА,
Рівненська область
| Comments: |
