Дванадцять зламаних свічечок посеред сміття
Підпис відсутній
Дванадцятирічний Сашко не міг стримати потоку сліз, хоча і дуже соромився їх. Його татусь, мужній афганець, не раз казав синові: “Мужчини ніколи не плачуть”. Та згадка про це тільки ще більше додає жалю, і хлопчик не в силі втриматися від невтішних ридань.
– Тату, тату, ну, скажи, чого мама так зробила? Скажи! – хапав батька за дужу засмаглу руку, і так жалібно позирав на відро зі сміттям, у яке розлючена мати жбурнула святковий торт – його улюблену “Казку”. 12 понівечених цурпалків-свічечок із застиглими краплями воску стирчали у купі кремового вінегрету. Казкові персонажі перефарбувалися, і їхні спотворені до невпізнання образи розжалобили хлопчика ще більше. ото привітала мати з днем народження! Увірвалася в дім розлюченою фурією: “Я покажу тобі суд! Половину квартири віддасиш, як миленький! Чуєш?! Половину! І ту, яку захочу я!”
Бракувало Володимиру Петровичу слів, аби розтлумачити дитині, що сталося. Який жах! Та й як поясниш, коли іноді вчинки дорослих у нестримнім пориві люті не піддаються жодній логіці. Що їй ще треба? Малий тепер з ним. Вона собі – вільна птаха. Живе після розлучення з батьками в особняку, рідко навідується до сина, особливо не переймається його проблемами. Але щоб насолити колишньому, оголосила нищівну війну за квадратні метри і барахло. Вже й так усе, що могла, тихцем повивозила. Має ж власного ключа. Звичайно, він згодом віддасть Вікторії належну їй долю, хоча сам, як пільговик, з такими труднощами цю квартиру вибивав. Розділиться, але не таким чином. Розкомандувалася: дай їй найсвітлішу і найкращу кімнату, у якій він вже зробив для сина суперремонт. І на комп’ютер гроші заробив євроремонтами.
Жінки у їхньому «холостяцькому» житті
Не міг втішити вкрай схвильованого хлопчика і прихід тітки Ганни з подарунками. На них Сашко і не глянув, з’їжачився, мов у футлярі, замкнувся у своєму горі. Тітку Ганну він чи не найбільше з усіх знайомих жінок любив. Вона, отримавши квартиру у сусідньому під’їзді, зустрілася якось біля дому зі своїм однокласником Володимиром і зайшла до нього у гості. Ні сім’ї, ні дітей вона не мала через серйозну фізичну ваду. Отож дуже прив’язалася до маленького Сашка. І виручала їх не раз по-сусідськи, коли нікому було сидіти з хлопчиком, який через хворобу часто пропускав дитячий садок. Бо у Сашкової матері завжди була якщо не робота, то якісь справи. А тітка нікуди не поспішала і безвідмовно сиділа з хлопчиком. Нагодує і казку розкаже. Жінка дуже любила і шкодувала це дитя. Серцем відчувала, що ніжності і ласки від найріднішої людини – матері – йому не вистачає. Розфуфириться Вікторія і поспішає якщо не на корпоративну вечірку, то з друзями у ресторан, замість того, щоб погуляти із сином. Не могла Ганна дарувати їй дурнувате зізнання на п’яну голову: “Як добре, що Сашко не росте, нема проблем з тими повзунами та штаненятами...” не вкладалося у голові, що це каже мати, яка б мала тішитися, як росте, розвивається її дитя. А тут саме той випадок, коли треба було бити тривогу. При обстеженні виявилося, що у дитини проблеми з гормоном росту. І почалися поїздки до столичних центрів на обстеження та лікування. А відтак, тітка Ганна ще більше прив’язалася до хворого хлопчика.
Вона була паличкою-виручалочкою для Володимира, у якого не раз опускалися руки, бо через переживання забарахлило серце, коли довелося віддавати сина за законом матері. Сашко не хотів розлучатися з татом, але що вдієш. Від батьківських обов’язків Володимир не відмовлявся і весь час допомагав колишній дружині. Коли син пішов до школи, батько хоч і мав кепське здоров’я, не відмахнувся від клопітких обов’язків голови батьківського комітету. Із міркувань, що чим кращі у нього будуть стосунки із вчителями та батьками, тим більше користі буде дитині. Згодом Сашко якось по секрету зізнався, що заснув під дверима на килимку, бо мати гуляла з дядями і зачинила двері. Цього їй подарувати уже не міг. І таки добився, щоб син був з ним.
...Цілу ніч після зіпсованого дня народження Володимир не міг заснути. І син крутився, заснув під ранок, що аж до школи не міг його розбудити. Сашко був мов у воду опущений, увесь зіщулився, втягнув голову в плечі. Серцем відчував батько, що щось не так. Міцно притиснув сина до себе і запитав, зазираючи у вічі: “Щось трапилося?” І Сашко зізнався, що класний керівник наказала, щоб без батька до школи не з’являвся, бо він набив Інну. “Добре, скажи вірі Павлівні, що я зайду і в усьому розберемось”, – заспокоїв сина.
А в школі знову посипались звинувачення, що Сашко жорстокий і ненависний до дівчат, не раз піднімає на них руку. З хлопчиками побитися – кишка тонка, а от дівчаток лупить. Та замість читати моралі чи картати сина, батько почав дипломатично запитувати, що спонукало сина набити Інну. Пояснення було простим: “А вона дражниться, й інші мене дістають”. У чому причина, де він прогледів? Що зробив не так? Можливо, надміру опікав свого первістка від егоїзму матері? А хлопчик, прагнучи материнської ласки, натикався на черствість і байдужість з боку тієї, яка дала життя. Через неї образився на жінок усього світу і ставав усе агресивнішим до дівчаток-однокласниць. Кривда, дитячий біль і образа не раз навертали хлопчику на очі сльози, коли до інших приходили в школу мами, приносили гостинці і голубили своїх діток.
Незвичне рішення
– Синку, ти хочеш на море? – запитав Володимир Сашка вранці.
– Хочу! Хочу!
– Добре, я візьму тобі на липень путівку у будинок відпочинку, і поїдеш разом з Маринкою.
Студентка Маринка, донька їхньої знайомої (дівчинка, яка немало натерпілася у дитинстві через слабке здоров’я – перенесла не одну операцію) росла без батька, і матуся намагалася за будь-яку ціну компенсувати всі недоліки неповної сім’ї. Сашко любив гратися з Маринкою на рівних, незважаючи на велику різницю у віці.
– А я хочу з тобою!
– Ні, ти ж знаєш, що я мушу закінчити ремонт. Бо квартиру нашу доведеться ділити.
– Добре, татку. Єс! – і кинувся батькові на шию.
***
Через кілька днів Володимир зателефонував дітям на Маринчин мобільний. “Все добре, облаштувались”, – почув у відповідь. І вона передала телефон Сашкові.
– Татусю, а водичка тепла, так класно. Ми навіть зустріли тут земляків. Поруч в кімнаті відпочиває брат із сестричкою. Ти уявляєш, Аня теж навчається у шостому класі і займається дзюдо.
У Сашковій розповіді було стільки захоплення, що батькові стало легше на душі: а вчителька таки помиляється, син у нього не жорстокий.
Мирослава ОлександруК,
Житомирська область
| Comments: |
