У своєму краю своє вишиваю
Ірина Герман вишила портрети усіх відомих українських митців,у тому числі Соломії Крушельницької
Протягом двох днів фестивалю біля наметів з вишиванками був аншлаг. Однак тернополяни вироби здебільшого оглядали, а купували рідко, бо “кусалися” ціни. Найбільше цікавився люд старовинними сорочками – свого роду антикваріатом в одязі.
Коломийські підприємці Сергій та Оксана Пасіченки привезли на фестиваль кілька десятків раритетних сорочок, запасок, костюмних ансамблів. Кажуть, що серед знавців чи не найвище цінується борщівська і буковинська вишивка.
– Борщівську сорочку потрібно вишивати кілька років, однак і зносу вона практично не має, – пояснив Сергій Пасіченко. – У давнину дівчинка починала вишивати собі сорочку десь з 12 років, щоб виготовити до повноліття. У цій сорочці дівчина брала шлюб, а після смерті була у ній похована.
Найдешевшу сорочку зі своєї колекції Пасіченки цінили у двісті гривень, за борщівську просили від півтори тисяч гривень, за костюмний ансамбль – 3,5 тисячі.
– Така висока ціна тому, що давніх вишиванок стає все менше, — сказала Оксана Пасіченко. – А сучасним майстрам, які знаються на цій справі і володіють відповідними техніками, продавати свої роботи за безцінь нема резону.
Протягом десятка років Пасіченки збирають, реставрують і реалізують вишиту старовину. А у себе вдома зберігають колекцію з різних регіонів України, з якою розлучатися не мають наміру.
70-річна Ірина Герман, народний майстер з Тернополя, вишиває з дитинства. Каже, що вчилася “сама від себе”. На Вінниччині, звідки родом, вишивала гладдю, “низинкою”, “накидом”, а коли 47 років тому переїхала до Тернополя, опанувала західноукраїнські техніки. У домашній колекції Ірини Семенівни понад сімсот авторських робіт, серед них – портрети відомих українських письменників, поетів, співаків. Тернополянка знається на багатьох вишивальних техніках, і у кожну намагається додати щось своє. Тоді, пояснює, варіанти вишивки стають необмеженими.
Розповідаючи, Ірина Герман час від часу відволікалася на численних охочих сфотографувати стенд з її роботами.
– Перш ніж фотографувати, запитайте дозволу, – робила вона зауваження небажаним “папараці”. – Це мої авторські роботи. Композицію роблю за своїм смаком, сама собі її придумую. А недавно почула, що за такими автентичними візерунками полюють китайці. Їхні агенти у Галичині фотографують узори, роблять на їхній основі кліше, а потім штампують і продають по світу, адже вишивка зараз у великій моді…
Про свою ідею ввести етнічні елементи гаптування у шкільну форму розповіли майстри з Луцька сестри Оксана Пузняк і Тамара Домбровська. Вони вже навіть розробили модель святкової учнівської форми з використанням волинських колоритів.
– Кожен регіон може вибрати властиві лише для нього орнамент, символіку, техніку, – зауважила Оксана Пузняк. – Це, переконана, підніматиме дух національної культури, прищеплюватиме інтерес і любов дітей до народних традицій. Було б добре, якби міністерства освіти і культури повернулися обличчям до цієї проблеми, подбали про забезпечення майстрів сировиною – тканинами, нитками, а ми зі свого боку могли б виготовити такі костюми за символічну плату. Згодом можна було б перевести їхнє виробництво на промислову основу. Для батьків така форма коштуватиме до 200 гривень.
1 вересня до школи у святковій вишитій формі пішли наразі лише діти луцьких майстринь. Але жінки добиватимуться, щоб така практика стала невдовзі традицією для всіх українських дітей.
Світлана Клос,
м. Тернопіль
Фото автора
| Comments: |
