Різня на Михайла
Серед подвір’я, розкинувши руки, лежав молодий чоловік зі смертельною раною в грудях... “Швидка”, яка прибула з Любешова в Деревок на виклик, констатувала “летальний випадок”. А правоохоронці, яких також викликали на місце події, клопоту з виявленням винного у смерті людини не мали: убивця був поруч і зізнавсь у скоєному. Однак справжню причину і ступінь його вини з’ясувати під час слідства було непросто, тож справа ця тягнулася більше року…
Кінець листопада видався тоді відносно теплим, тож Микола Д., мешканець села Бихів, що в Любешівському районі, на свято Михайла запріг у воза коня й подався по зелениці в ліс між Биховим і Деревком. Невідомо, назбирав Микола грибів чи ні, але, на свою біду, здибав там деревоцьких лісорубів. Ті, не дочекавшись трактора, який мав приїхати по деревину, кинули роботу й чимчикували додому. Серед них був далекий Миколин родич Анатолій П. Він і попросив візницю “підкинути” їх до села. Той погодивсь. У Деревку хлопці вирішили відсвяткувати Михайла: взяли горілки, закуски й добряче “посиділи”. Розходилися вже поночі. Анатолій сів до Миколи на воза. Були, зрозуміло, обоє п’яні.
А тим часом назустріч їм рухалась інша компанія: брати Василь та Валерій Ш. з дружинами та малими дітьми. Вони також розпили пляшку горілки, гостюючи у свого батька.
– Дайте закурити! – гукнув з підводи Анатолій, коли порівнялися з братами.
– Нема! – відповів хтось з них, очевидно, старший, Валерій, бо саме з ним Анатолій за якусь хвилю зчепився, тузаючи один одного кулаками. Чому спалахнула бійка, ні той, ні другий згодом толком так і не пояснили. Не стояли збоку і молодший брат з Миколою. Проте побитись всмак на вулиці серед села забіякам завадили люди, котрі мешкали поблизу: збіглися на ґвалт, вгамували й розвели їх у різні боки.
Бихівцю Миколі, мабуть, дісталося під час сутички найбільше, бо від’їхавши вже далеченько, він раптом зупинив коня.
– І закомандував повернутися та розібратися як слід, – розповідав під час допиту Анатолій. – “Я, – каже, – приїхав до тебе у гості, а мене побили!” Ми розвернулися й поїхали назад. Дорогою Микола вирвав з огорожі штахету й поклав на воза. Ми приїхали до двору Валерія, прив’язали коня до паркану, і я пішов у хату викликати господаря…
Там у цей час були обидва брати і їхні дружини. Анатолій викликав надвір Валерія. Пішов слідом за ними і Василь, але старший брат його зупинив:
– Залишайся в хаті, ми самі розберемося!
– Я помітив на подвір’ї Миколу, – пояснював свої подальші дії Василь під час слідства. – Тож пішов на кухню й узяв ножа, щоб налякати. Сховавши його в кишеню, вийшов надвір і побачив, що Анатолій душить брата. Біля огорожі був стіл, на якому лежав більший ніж. Узяв і того ножа й побіг на допомогу Валерію – відтягувати від нього Анатолія. Але на мене напав Микола й почав бити кулаками в голову. Я вихопив ножа й став махати перед ним, але він не переставав битися. Тоді я схопив його й повалив на землю, і він упав на ножа…
Микола більше не підвівся. Жінки, котрі вибігли з хати на крики, побачивши непорушно лежачу людину у їхньому дворі, наробили лементу, викликали “швидку”, потім міліцію. Не до “розборок” стало і Валерію з Анатолієм. Тим часом наляканий скоєним Василь викинув обидва ножі в колодязь (їх потім дістали звідти магнітом і долучили до справи), але коли приїхала міліція, не відпирався… “Я смерті йому не бажав, а ножі взяв для захисту”, – твердив він, визнаючи свою вину частково. Проте суд першої інстанції згідно з висновками експертизи спростував твердження Василя, що потерпілий упав на ножа випадково. Адже, крім рани на грудях, у нього на тілі було виявлено ще й “колото-різане поранення м’язових тканин передпліччя з переходом на шию”. І ця рана, і та, що на грудях, стали наслідком “цілеспрямованих ударів двома ножами”. Суд також визнав, що підсудний на момент вчинення злочину не перебував у стані необхідної оборони: ушкоджень на його тілі не було виявлено. Отже, беручи до рук ножі, він “усвідомлював небезпеку, допускав можливість смерті”. Таким чином, дії 30-річного Василя Ш. визнано як “умисне протиправне заподіяння смерті”. Якби мирно розминулися на вулиці з братами або хоча б після першої сутички не стали шукати пригод на свою голову, до різні не дійшло б. Це і стало пом’якшуючим фактором покарання злочинця. Так що підсумком стали сім років позбавлення волі молодшого з братів, а в доважок ще 120 тисяч гривень (80+40), які з нього стягнуто як моральне відшкодування на користь дружини та батька потерпілого. Але найприкріше в цій історії те, що напівсиротами залишилися двоє діток у Бихові, та й двійку малюків з Деревка нелегко доведеться, доки їхній батько перебуватиме у в’язниці.
Ігор СЛАВИЧ,
Волинська область
| Comments: |
