Весільний рушник для Володі Івасюка

Дмитро ПОЖОДЖУК

Дмитро ПОЖОДЖУК

Дмитро Пожоджук вже півстолітній рубіж переступив, та час милує цього гуцула: чуприна, як смола, погляд молодечий, усмiх юнацький. Вишивальника знають не лише у селищi Космач, що у Косiвському районi на Iвано-Франкiвщинi, де він нині головує, а й у всій Україні та за її межами. Бо його сорочки гріють серця багатьох людей: і знаних, і невідомих. Коли люди кажуть, що вишивка – жiноча справа, то гуцул на таке лише посмiхається. I далі викладає хрестики на полотнi лiвою рукою. Каже: умiв би вишивати ще й правою – всю Україну у вишиванку зодягнув.

У хаті Пожоджуків жили відомі актори  і письменники
Космач – гуцульське селище, де проводяться фестивалі, куди з’їжджаються відомі українці. Батьки Дмитра Пожоджука були справжніми патріотами, цікавилися українською літературою, музикою, тому не дивно, що саме в їхній оселі зупинялися шановані люди. Яких тільки гостей не бачила старенька хата Пожоджукiв! Снилися тут добрi сни композиторам Кос-Анатольському та Миколi Колесi, добре спiвалося гуцульських коломийок акторам Богдану Козаковi i Федору Стригуну, черпали тут творчу силу й письменники Iрина Вiльде та Дмитро Бандрiвський. Був у гостиннiй хаті гір і Володя Iвасюк.
– Володя як побачив пiд хатою мальви, аж в обличчi змiнився – так вони йому у душу запали. Ще з дороги й вiдпочити не встиг, як мамi кинувся допомагати сiно згрiбати, – згадує Дмитро.
Каже, що у Космачі колись бідно жила стара Сенька Рошканюк, розум якої затьмарився. Обдерту i змарнiлу вони з Iвасюком якось зустрiли бiля батькiвської хати Дмитра.
– Володя дуже шкодував Сеньку. Витяг з кишенi десять рублiв i дав їй. Рошканючка заплакала, впала навколiшки i почала молитися. Iвасюк стояв бiля неї i також плакав...
Згадує пан Пожоджук і ще один випадок. Коли його мати, збираючись на весілля, одяглася у гуцульський стрій, Iвасюк не міг вiд неї погляд вiдiрвати.
– На мамi була дуже нiжна біла сорочка, вишита лекичим орнаментом. Володя казав, що вона йому полiт птаха нагадує. А тоді запитав: чи ж не вишию і йому цим узором сорочку або весiльний рушник? Минув час, а менi все не давала спокою наша зустрiч з Володею та його прохання. Вирiшив я вишити йому рушник на весiлля отим лекичим узором, яким у нас кожна дiвчина i свою, а то й парубочу сорочки вишиває і що Володі так до серця припав. У нашім краю так споконвіку заведено: невіста зодягає сорочку, вишиту лекичим або ж княгеньковим взіром, а молодий князь – лекичим чи перловим.
Довгими вечорами чарував вишивальник над весiльним рушником для товариша. Вже один бік вишив, коли у Космач звiстка долетіла: вбито Володю. Сумно було Пожоджуковi завершувати веселим гуцульським узором рушничок. Тож на одному боці вишив Дмитро обличчя юнака, обрамлене у весiльний орнамент, – портрет Володі Івасюка. Нині той рушничок, на який ніколи не ступала невінчана Володина княгиня, висить у музеї буковинського композитора.
Сорочка для Президента
“Признаємо роботящому хлопцевi за чудову працю. Родина Рищаків з Австралiї”. “Чарує серце композицiйна довершенiсть, свiтлий колорит i яскравiсть барв, що нiби увiбрали в себе красу смерекових лiсiв, дзюркiт потiчкiв, переклик трембiт...” – гортаю зошит з вiдгуками, адресованими гуцульському вишивальнику вiд людей зi всього свiту.
Ще у дитинствi на обов’язкових тодi уроках працi перша вчителька навчила кмітливого хлопчину викладати хрестики на полотні. Чорним і червоним по білому. З того часу Дмитро не випускає голки з рук. Каже: кожен колiр нитки має кiлька тисяч вiдтiнкiв, а гуцульські орнаменти – мільйони. Вишивальник свободолюбивий i дивний. Буває, не продасть свою роботу за тисячi, а іноді дарує вишиванки просто так, за серце щире.
– Все люблю вишивати: i рушники, і панно, і портрети, і наволочки на подушки, i жiночi сорочки. Але найдужче таки – чоловiчу сорочку. Скiльки забутих, а скiльки ще не придуманих “чоловiчих” узорiв, що менi гей би хотiлося всi вiдновити і на полотно покласти, – усмiхається Пожоджук. Кожна його робота має назву. Для Дмитра вишиванки – як люди, живi. Ось рушник “Було у матерi чотири донi”, а ось – “Чорна рiлля iзорана”. Вишивка на сорочцi барвисто-дивна, без початку i кiнця, та й названа, як той безкiнечний узор – “Ключi журавлинi летять”. Ще одна чоловiча сорочка розметала на дiдiвськiй скринi руки-крила – “Украдене щастя”, а ось ця, що тулиться шовковим боком до попередньої, то “Сон князя Святослава”...
Теплом рук Пожоджука і гуцульським орнаментом, що, направду, увібрав всю красу вітру, сонця та гір карпатських, зігрівають сорочки серця багатьох людей. Вишив Дмитро сорочки не одному письменнику, співаку, політику та актору. А нещодавно подарував вишивальник сорочку і Президенту України.
– Якось ми розмовляли з Віктором Андрійовичем, і він обмовився, що хотів би мати веселу сорочку кольору вітру і сонця. Таку, що коли зодягнеш, співати хотілося б, – усміхається Дмитро. – Я довго думав, який орнамент на ту сорочку покласти. Таки надумав: вишив її нашому Президенту знаним у нас веселим “кучерявим” узором у жовтогарячих тонах. Багато вечорів я над тією сорочкою просидів. У нас у Космачі на фестивалі й подарував її Віктору Андрійовичу. Хай носить на здоров’я.
Канiв, Варшава, Львiв, Рига, Київ, Ашгабат, Москва, Монако, Англiя, Канада, Шотландiя, Францiя... Й не перерахувати всiх мiст та країн, куди їздили на виставки Дмитровi сорочки, рушники, картини та портрети українських митцiв. Окрім вишивки, Пожоджук вивчає етнографію, фольклор, пише оповідання та новели. Дмитро – заслужений майстер народної творчості України, лауреат літературно-мистецької премії імені Мирослава Ірчана та премії імені Івана Огієнка, володар багатьох грамот, дипломів. Пiджартовую: куди ж всi слави та почестi дiватиме?
– У сейф закрию, – вiджартовується майстер. – Слава, гроші, то все – полова, – серйознішає. – А узори житимуть вічно. І, як колись Володі, нагадуватимуть людям птахів…
Світлана МАРТИНЕЦЬ,
Івано-Франківська область

  •  
Comments:

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>