Дванадцять років у комі
Любов Чибісова вірить, що її донька Таня прокинеться з затяжного “сну”
Ця жінка прикована до ліжка після страшної дорожньо-транспортної пригоди, в яку потрапила у День незалежності дванадцять років тому. Біда не просто відібрала у неї можливість ходити, рухатися, говорити, а й скувала думки. Її невинний безнадійний погляд в нікуди викликає невимовний жаль. Лікарі давно опустили руки – кажуть, поставити на ноги Таню може хіба диво. А її мама щохвилини молиться за своє кволе дитя, доглядає доньчине немічне тіло й благає, щоб вона швидше прокинулася від того затяжного страшного “сну”. Разом з бабусею вклякає в молитві й онука Оленка – вона мріє бодай почути голос рідної мами, яку фактично втратила ще шестимісячним малям.Нелегке випробування випало на долю рідних Тетяни Кундас з Костополя. Мама Любов Чибісова з роками перетворилася на єдину доглядальницю – доньку потрібно і нагодувати, й помити, і на свіже повітря винести... Щоденні виснажливі клопоти. Та підтримує єдине – надія, яка жевріє у серці: “Таня таки підніметься!”
Пані Люба пригадує, який був гарний день 24 серпня 1996 року. Тяня дуже хотіла подивитися святковий концерт, тож увечері разом з чоловіком і друзями-сусідами пішла у центр міста. Їхній донечці Оленці тоді було всього шість місяців, тож крихітку залишили на бабусю.
– Діти пішли веселитися, а мені на душі було якось неспокійно, тривожне передчуття не відпускало, – пригадує жінка. – Уже стемніло. Ми з Оленкою заснули. Раптом пролунав дзвінок у двері – з порога су-сіди кричали, що Таню машина збила. Що було далі – страшно й згадувати. В пам’ять врізалися бинти, кров і білі стіни палати. Доні потрібна була термінова операція. Що вона виживе, лікарі й не обнадіювали. Казали відверто – шансів лише два зі ста. Люди розповідали, що вона так сильно постраждала тому, що йшла в гурті останньою й не встигла відбігти. Іномарка просто врізалася у неї, Таня вилетіла на лобове скло, а тоді її викинуло на дорогу за сімнадцять метрів від місця, де це сталося.
Поки медики робили усе можливе й неможливе, аби врятувати Тетяну, її мама шукала підтримки у Господа. Так співпало, що саме у Костопіль на конференцію з’їхалися пастори багатьох церков України. Любов Чибісова насмілилася перервати конференцію і відчайдушно зі сцени розповіла про своє материнське горе. Вона попросила усіх разом попросити у Бога змилостивитися над її донькою – і пролунала колективна багатотисячна молитва.
Чи буває диво? Операція пройшла успішно, і Таня вижила... Проте навряд чи можна таке існування назвати життям. Каліцтво, яке вона отримала, надзвичайно серйозне. Минали місяці, а пацієнтка так і не поверталася до свідомості. Вона впала у кому...
Попереду було ще кілька операцій, поневіряння по лікарнях, повернення додому. Минали місяці, а покращення не наставало. Проте мама вперто боролася за кожен день своєї хворої дочки. І через рік після злощасної аварії Тетяна навчилася самостійно дихати, потім – розплющила очі. Згодом відновився й ковтальний рефлекс – мама вже могла годувати її не через зонд, а з ложечки. Проте жінку від’єднали від трубок, але до повноцінного життя вона повернутися не може й досі.
Мама з великою любов’ю дивиться на свою немічну доню. Не з жалістю, а таки з любов’ю. І вірою, що вона одужає. Читає Тані книги, постійно спілкується з нею. Пані Любі навіть здається, що дочка її розуміє, інколи навіть усміхається у відповідь. А що вона часом стискає мамині долоні своїми скрюченими від судом пальцями – це факт!
– Танюша обов’язково прокинеться, от побачите, – переконана Любов Чибісова. – Той сон мусить закінчитися. Я ж бачу, з кожним роком її стан покращується. Господь її підніме.
Онука Оленка теж сподівається, що зможе почути мамин голос і відчути її обійми. Бо скільки себе пам’ятає, бачить неньку такою – безпомічною. Лише відеокасета з весілля її батьків повертає у щасливе минуле. Тож перед очима насамперед такий мамин образ – вродлива жінка з розкішною усмішкою...
Наталія КРАВЧУК,
Рівненська область
Фото автора
| Comments: |
