близько ста кілометрів чорнобривців посіяв скульптор Василь Рижук

Жіночка на іншому кінці слухавки настійливо запрошувала журналіста на вулицю Кравчука у двір між 26а, 26б та 32-м будинками. Хвалилася, що завдяки одному диваку, їхньому сусіду, подвір’я у них, як квітник.За вказаною адресою відкрилась справді приємна оку картина: на тлі довколишніх бур’янів у дворах інших будинків тут зелений оазис з яскравим орнаментом. Ніби тисячі маленьких засмаглих внучат сонця – чорнобривців творять барвистий килим зі строкатим візерунком. А ентузіастом і диваком виявився знайомий мені (читала про його чорнобривцеві кілометри вздовж Горохівської траси – авт.) скульптор Василь Рижук.
Правда, застала його не з першого разу. Бо, як людина творча, вдома не сидить, а у вічних мандрах.
Його сусідка по під’їзду Тетяна Гнасюк охоче розповіла: «Приємно, коли перехожі зупиняються біля нашого двору і милуються клумбами. Якби не Василь, не було б такої краси. Вже з кінця лютого почав копати клумби – в половині шостої вставати. Йду, бувало, на роботу, а він все копає і сіє чорнобривці. Частину оцих яскраво-жовтих, що на алеї, купляв у горщиках на ринку. А кожен з них коштує по п’ять гривень. То ми, сусіди, хто по скільки міг, трошки скинулися на посадковий матеріал».
До розмови приєднуються й інші жіночки. Особливо кортить поділитися враженнями Галині Шевчук, яка приїхала нещодавно у «відпустку» з італійських заробітків: «Більше двох років вдома не була, а тут приїжджаю, і очам своїм не вірю – як гарно! Аж затенькало серце. Я народилася в селі і дуже люблю квіти. Там, в Неаполі, саджу їх дуже багато. Пораділа, що й тут стільки. Кожну квіточку Василь леліє, душу в неї вкладає. Таких людей, як він, мало на світі».
Чоловіцтво двору теж виявилося небайдужим до краси. Викладач Луцького педколеджу Анатолій Вихованець поділився, що як тільки є у них час і сили, виходять на підмогу Василеві, впорядковують подвір’я. Навіть Іван Тимофійович на милицях береться косити траву.
А сам Василь в українській вишиванці дуже нагадує чорнобривця. Недарма його товариш Василь Жук (до речі, у Рижука аж три товариші Василі) охрестив його чорнобривцем. Приємно усміхається на ці слова пан Василь, ведучи мене «на екскурсію» по подвір’ю 26-ї школи. Розповідає, як сіяли тут квіти. Вдячний і директору Дмитру Гнатюку, що підтримав його ідею, і діти вряди-годи таки пильнують за квітами.
– Якщо ми самі не будемо робити своє життя кращим, то ніхто за нас цього не зробить, – каже Рижук. – Вже п’ятий рік я займають цією справою. Приємно, що з’являються, хай поки що не послідовники, але помічники. Лучанки Галина та Людмила вже їздили зі мною на Горохівську трасу, допомагали сікти зілля, щоб не заглушило чорнобривців. Бо не штука насадити-насіяти, їх треба ще й доглядати. Я собі задумав ще й трасу до Гаразджі обсадити чорнобривцями...
Зізнається пан Василь, що не один десяток мішків насіння чорнобривців роздав людям. А протяжність засіяних чорнобривцями смуг скоро сягне ста кілометрів. Не так давно його занесли до книги рекордів Гіннесса за оригінальний монумент «Серце кохання», яке довелося ставити скульпторові у Чернівцях, бо свої владні мужі чомусь не захотіли. Та рекорди, звісно, не самоціль, коли відкрита красі і добру душа.
Мирослава МАНЕЛЮК,
м. Луцьк
Фото Віталія ГОШКА

• Нравится
•