Бобри гатять греблі неподалік атомної станції

Хто вб’є бобра – не матиме добра, кажуть у народі. Тож справжній мисливець ніколи не спокуситься на цього звіра. А у ХІХ столітті, коли була мода на боброве хутро, їх ледве не винищили. Ловили тварин сім’ями задля примх модниць – зі шкірок шили розкішні шубки та шапки. Та мода минула, й бобрів залишили у спокої. Розселилися вони подалі від людей. Навіть у регіонах, де нині велика популяція бобрів, їх важко вгледіти посеред білого дня – виходять зі схованок, як правило, вночі. Остерігаються нас. Проте є місце, де ці тварини надзвичайно комфортно почуваються поряд з людьми. Це – дренажні канали неподалік Хмельницької атомної електростанції. Тут навіть “змагання” звірі з людьми влаштовують: хто кого переможе у швидкості зведення та руйнування гребель.

Олександр Куранов, провідний інженер гідротехнічного цеху Хмельницької АЕС – експерт з бобрових гребель. Вгадує, де є загата, зі стовідсотковою точністю. Й мене научає:
– Тут плюскоту води не чути, значить, гребля зовсім поруч.
Йдемо далі обабіч дренажного каналу. І дійсно, через кількадесят метрів вже чути шум водоспаду. Височенна гребля скидає з себе зайву воду, краплі б’ються об каміння й створюють звук, по-дібний до музики стрімкого гірського потічка.

– Ось, так і є – боброва робота, – зітхає, проте не нарікає Олександр Сергійович. – Ми ж тут щойно чистили, а гребля виросла ще вища, ніж була.
Навколо лежать акуратно складені гілочки та стовбури повалених дерев. Видно, що тут добре похазяйнували. Для будівництва бобри використовують переважно вільху, вербу й осику, що густо росте понад берегами. Дерева вони валять, перегризаючи стовбур. Скажімо, тоненьку вільху бобер підкорює за десять укусів, товстіше деревце, сантиметрів 12-15 у діаметрі, повалить за 3-4 хвилини. Оце зубки має! Майстровитій людині потрібно щодня свій інструмент гострити, аби працювати з деревом, а в бобрів якість зубів не міняється, постійно гострі.
– Бобер будує двометрову греблю тиждень, а ми гуртом розбираємо її 2-3 дні, – зізнається інженер. – Справжній майстер. Подивіться, яка робота! Він не просто у воду гілля понакидає, а спершу заточить зі стовбурів молодих дерев кілочки, встромить їх у дно, тоді поміж ними закріплює хмиз, листя, прикладає камінням й замащує усе глиною. Інколи доводиться довго мудрувати, звідки почати ту греблю розбирати. Стоїть, наче мур. Недарма в народі бобрів ще називають будівничими від природи.
Виявляється, у штаті атомної станції передбачені такі посади як обхідники. Дівчата щодня вивчають кілометри дренажних каналів – прогулюються берегами у пошуках бобрових гребель. Знаходять загати – відразу доповідають майстрові. Тоді на ліквідацію перешкоди виїжджає спеціальна бригада. Якщо місце не серед чагарів, то на поміч людям приходить і техніка – розгрібати загату допомагає екскаватор.
– Чому атомники борються з бобровою роботою? – цікавлюся.
– У нас свої вимоги, – пояснює пан Куранов. – Дренажний канал виконує важливу функцію. Тут накопичується вода, яка природним шляхом просочується через основу дамби ставка-охолоджувача, а потім за допомогою спеціальних насосів повертається до станційної водойми. Коли канал міліє, у насоси потрапляє пісок. Мусимо розчищати греблі, щоб не порушувався режим фільтрації. Але тварин ми не кривдимо. Навпаки, їм тут добре живеться, адже територія охороняється – браконьєри до них не добираються.
Працівники ХАЕС розповідають, що живуть тут бобри цілими сім’ями. Не раз малих бобренят бачили біля причалу, та й дорослі тварини не так вже й рідко між людьми показуються. Довіряють атомникам.
А краєзнавці запевняють: те, що біля атомної електростанції живуть бобри, свідчить про хорошу екологічну обстановку, адже у забрудненому середовищі ці тваринки не мешкають.
У народній медицині цінується струмина – речовина, яку виділяють боброві залози. Вона використовується і в косметиці. Тому, хоча офіційно полювання на європейського бобра в Україні й заборонене, це зупиняє не всіх.
Спеціалісти, які досліджують життя бобрів, зафіксували такі рекорди: у Вайомінгській ущелині вчені США виявили греблю шестиметрової висоти! Найдовша ж загата – теж робота лап американських бобрів: поблизу містечка Берлін (штат Н’ю-Хемпшир) було знайдено греблю, довжиною 1200 метрів. Над її спорудженням трудився не один “бригадний” підряд бобрів – понад 40 сімей!
У честь цих чотирилапих “будівельників” називали міста, білоруси у 1992-му році розмістили їх на банкноті номіналом “3 рубля”, а у 2007-му спорудили їм пам’ятник! Взагалі, з бобрами пов’язано багато топонімів: ріка Бобр й однойменне селище в Білорусі, тут же місто Бобруйськ та перехід Бобровники на білорусько-польському кордоні, місто Касторія (Греція). У США кілька населених пунктів мають назву Beaver (бобер), а неофіційна назва штату Орегон – Beaver State (країна бобрів).
Наталія КРАВЧУК,
Хмельницька область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО

• Нравится
•