«Не дістанься ж ти нікому»
Підпис відсутній
Стрілянина на дорозі
Першу судимість Роман отримав у 17-річному віці – за хуліганство. Удруге потрапив до в’язниці через чотири роки – уже за вбивство, і тоді „загримів” на цілих п’ятнадцять. Причиною цього, як він сам пояснював, був його батько. Хлопця розлютило те, що „батько їх покинув, а тепер хотів ще й другу дружину покинути”. Отож, приїхавши до батька й не заставши його вдома, знайшов у нього в шафі банку зі спиртом. Покликав товариша, випив грамів із триста спирту. Потім хлопці пішли на пиво, після чого продовжив чаркуватися у знайомої в лікарні. Поступово у п’яній голові визріло рішення вбити батька. Узяв його мисливську рушницю і почав чекати, попередньо зателефонувавши бабусі й сказавши, що хоче вбити і тата, і себе.
Того вечора батько так і не прийшов. „Із горя” Роман випив ще, і далеко за північ, прихопивши рушницю, поплентався до місцевого пивзаводу.
– Приблизно о другій ночі я почула стук у вікно, – розповідала на суді жінка-охоронець. – Дивлюся – там стоїть невідомий хлопець з рушницею в руках. Він кричав, погрожував, намагався вибити двері... Потім через вікно цілився в мене з рушниці, погрожуючи вбити, а коли йому це набридло, вистрелив у повітря, а потім влучив у нашого собаку.
Порозважавшись біля заводської прохідної, Роман подався на дорогу, де почав обстрілювати машини, що проїжджали повз нього. Просто стояв і цілився в лобове скло... Дізнавшись про стрілянину на дорозі (кому влучив у бокове скло, кому прострелив колесо), туди виїхав наряд міліції. Побачивши п’яного з рушницею, правоохоронці запропонували йому сісти до них у машину, на що той почав цілитися уже в них... Довелося від’їхати, а через якийсь час наздогнати його біля цвинтаря. Заводський охоронець вийшов з машини, почав його заспокоювати, пропонувати сісти в їхню машину, Роман же, підійшовши ближче, вистрелив у нього...
За умисне вбивство в 1993 році Тернопільський обласний суд засудив Романа до 15-ти років позбавлення волі. У 2004 році його було звільнено умовно-достроково.
Зятьок тримав у страху всю родину
Ось такий „подаруночок” і дістався 30-річній Антоніні, мешканці одного з міст Хмельниччини.
Недовго тішилася Віра молодим симпатичним „зятем”, якого привела додому її дочка Тоня. Нібито нічого поганого в хлопцеві жінка не помітила, але її з перших же днів лякали його неживі очі й дивна підозрілість. Але хлопець був нібито непоганий – усі члени сім’ї глухонімі, і він не полінувався й вивчив мову жестів, якою вільно спілкувався з Вірою та її рідними.
А згодом уже не одну її лякали його хижий погляд і манера скипати з будь-якого приводу. Але найстрашніше було те, що Роман носив при собі ножа. Віра купила набір кухонних ножів, невдовзі один з набору зник, а потім вона випадково побачила його в Романа.
Це дуже стривожило жінку – усі знали, що Роман страшенно ревнував Тоню, постійно стежив за нею і міг затіяти сварку з будь-якого приводу. Словом, тримав у страху всю родину. Боялися його й сусіди, намагаючись обходити стороною.
Налякана Антоніна не раз виганяла осоружного чоловіка, а він ходив слідом, просився назад, обіцяв, що то останній раз... Вона прощала, і все починалося спочатку.
– Ми знали, що він сидів за вбивство, боялися його, а вигнати не могли. Я бачила, що він з ножем постійно ходив, молотком намагався вбити Тоню. Коли виганяли його, не йшов, жив у підвалі будинку і стежив за дочкою, – розповідала на суді Віра.
...Так тривало два роки, аж доки одного зимового вечора Антоніна не сказала йому, що більше не хоче з ним жити.
«Уб’ю, а тоді піду»
Ці слова він казав жінці не раз. Повторив це й того вечора, коли вона повідомила йому, що в неї є інший чоловік, і більше жити з ним вона не хоче.
Уранці наступного дня, дочекавшись, коли теща піде на роботу, Роман пішов до магазину, купив пляшку вина. Потім взяв на кухні сокиру й пішов до кімнати, де спала Антоніна. „Не знаю, чи бачила вона сокиру в мене в руках”, – казав на суді вбивця. Підійшов ззаду та рубанув лезом по голові... Перший удар прийшовся у скроню. Другий – у лоб... Антоніна повернулася до нього обличчям і спробувала захищатися. А Роман бив, не дивлячись куди – його трусило від ненависті і твердого наміру вбити зрадницю. Удари в основному приходилися по голові й по руках. Два рази влучив по спині, а потім пішов на кухню, взяв ніж і ще двічі вдарив ще живу жертву у спину. А потім, щоби вже остаточно покарати, взяв сокиру, зняв з дружини білизну і...
Як свідчать результати судово-медичної експертизи, смерть настала „внаслідок відкритої черепно-мозкової травми, перелому кісток склепіння черепа з руйнуванням речовини головного мозку...” Словом, читаючи висновки судмедекспертизи, розумієш, що з голови не залишилося майже нічого. Чого варті такі формулювання: „Дірчаті переломи, травматичні розриви, розходження лобно-тім’яного шва... Однак, що найстрашніше, майже всі поранення були прижиттєві. Жертва ж не могла навіть закричати.
...Потім вбивця зняв закривавлений одяг, забрав свій і Антонінин мобільні телефони, відкрив конфорки на газовій плиті й поїхав до Хмельницького. І протягом усього дня слав СМС-повідомлення сестрі дружини, яка того дня з сім’єю поїхала до чоловікових родичів: „Я вже їду в Москву, вже сиджу в поїзді”, „Тоня вже мертва”, „Я вбив Тоню”, „Я не жартую”... І так увесь день. Стривожена жінка зв’язалася з колегою сестри, та відповіла, що Тоні того дня на роботі не було. А згодом зателефонувала й повідомила, що кілька годин тому мама знайшла її порубаною.
У Хмельницькому, на залізничному вокзалі, де він бродяжив і пиячив, його й затримали через кілька днів. „Я не міг її залишити, тому що жити без неї не міг”, – сказав він правоохоронцям.
Хмельницький апеляційний суд виніс покарання Роману І. – позбавлення волі терміном на 15 років. Прокурор, який брав участь у розгляді справи, та мати загиблої оскаржили вирок у Верховному Суді, однак скарги залишено без задоволення, а вирок Хмельницького апеляційного суду – без змін.
Лариса ШАНДОВСЬКА,
Хмельницька область
З етичних причин імена усіх учасників трагедії змінено.
| Comments: |
