Волинські сибіряки вирощують понад сто видів лілій та гладіолусів
Перепочинок у затінку БІЦЕНКАМ випадає не часто
Змінили місто на село
Віталій Петрович та Альбіна Сергіївна приїхали до Луцька у 1981 році. Чоловіка покликали як молодого спеціаліста-інженера на підшипниковий завод, і подружжя вирішило залишити Забайкальський край та приїхати на західну Україну.
– А що, молоді були, оптимісти, – каже дружина, – тому навіть не вагалися. Тим більше, мені так подобалася ваша мова. У нас, в Сибіру, були цілі села українські, так що я знала багатьох українців особисто, хоч сама – корінна сибірячка.
– Вона не сибірячка-кацапка, а гуранка, – посміхнувшись, уточнює Віталій Петрович. – А взагалі, ми часом з приємністю згадуємо той холодний край, адже там пройшла молодість. Дружина за освітою медик. Ох, і довелося їй потрудитися в Сибіру. Ще й зараз не забули, як Альбіна допомагала корінним мешканцям. Буряти такі добродушні! Врятувала якось місцеву дівчинку, то батьки привезли шапку з рисі, мовляв, щоб медик не мерз. Згодом пологи в бурятки прийняла, за що отримала в подарунок їхній національний костюм. А тепер ми вже повністю втратили зв’язок із тим краєм. Уже тут у нас – і родина, і друзі. Хіба що про Сибір нагадує банька, яку змайстрували на власному подвір’ї.
Біценки вирішили перебратися жити з Луцька у Лаврів, коли в країні почала занепадати економіка. Невиплата зарплат, нестабільність… Подружжя придбало в селі стару хатинку, яка слугувала за дачку, і поселилися в ній. Для початку обробляли трохи землі, купили телятко, яке так пахло молочком… Захотіли виростити корівку. А потім одружився старший син, який вирішив жити і працювати з батьками. Не проти сільського життя була й невістка, хоч і міщанка.
Ось так уже вісімнадцять літ і господарюють Біценки в Лаврові. Віталія Петровича інакше, як Петрович-борода, в селі не називають (за пишну бороду). Тепер одноосібники обробляють десять гектарів землі, яку орендують в односельців. Утримують корову, понад 10 голів свиней. Годують їх зерновими, що висівають на своїх полях. Кажуть, не визнають преміксів, а тільки натуральні корми. Тому й зі збутом свинини проблем немає.
Гичка цукрового буряку виділяє більше кисню, ніж… ліси
За роки господарювання родина розжилася сільськогосподарським реманентом, придбали комбайн.
– Хоч і працює техніка кілька днів у сезон, але вона потрібна. Ось заплатили за комбайн кілька тисяч доларів, а коли їх відробиш? – зауважує Віталій Петрович. – Коли сьогодні непевна ситуація із сільгосппродукцією. Наприклад, сіяли ми по три гектари цукрового буряку. Цього року – тільки один. Невигідно вирощувати. Таке враження, що хтось хоче загубити цукрову галузь. А відомо, – і господар дому виймає свій щоденник, який веде роками, – що саме гичка цукрового буряку виділяє найбільше кисню. Якщо брати у 100-відсотковому відношенні, то, наприклад, пшениця виділяє 60 відсотків кисню, картопля – 55, лука – 40, ліс, до речі, всього – 20. А от гичка – аж 500 відсотків!
Частину землі Біценки виділили під квіти. Як каже Альбіна Сергіївна, багато що вони вирощують “для живота”, а цих красунь – для душі. Тільки-но починається весна, на подвір’ї зацвітає понад 50 сортів ірисів. Вже півсела ними “заразила” жінка. Згодом починають радувати зір лілії. Їх господинька нарахувала понад 70 сортів. Поряд росте сто сортів гладіолусів.
– Квіти ми ще й продаємо в Луцьку. З цього також маємо якийсь дохід, – розповідає Альбіна Сергіївна. – Продажем уже займається невістка. А я по господарству пораюсь. У нас усі обов’язки в сім’ї розподілені. Навіть дві маленькі внучки допомагають.
Виростили біля свого будинку Біценки вже сад. Захоплюються кавунами та динями.
– До речі, вони прекрасно ростуть у нашій місцевості, потрібно лишень садити ранні сорти. Коли кавуни дозрівають, то ласувати ними приїжджають наші друзі, адже ми збираємо немалий врожай – десь причеп. Смачнющі виростають і дині, – показує свої плантації хазяйка.
Щоб полегшити мамі труд, чоловіки придбали для Альбіни Сергіївни доїльний апарат. Хоч і одна корова, але для чого руки мучити з тим доїнням. Взагалі чоловіки у родині – гарні майстри. От, наприклад, Біценко-молодший може у своїй майстерні полагодити будь-яку техніку. До речі, зберігає тут і ленінський вимпел. Жартує, що його давали колись кращим трудівникам, і він себе таким вважає.
Чи є у цієї родини плани? Так. Працювати й далі. Господиня каже, що і так взяли в сільському господарстві високу планку, адже разом з чоловіком уже пенсіонери. Надія – на Біценків-молодших.
Марія ДУБУК,
Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
| Comments: |
