Український «Штірліц»

Люди середнього та старшого віку добре знають про діяльність радянського розвідника зі спецзагону Дмитра Медведєва Миколу Кузнєцова, який під час фашистської окупації діяв у Рівному під іменем німецького обер-лейтенанта Пауля Зіберта. У радянські часи з величезним успіхом демонструвався телевізійний фільм “Сімнадцять миттєвостей весни” про розвідника полковника Ісаєва, який діяв в Берліні під іменем Штірліц. У нашій українській історії також були герої, але ми про них просто не знаємо. В роки окупації у Рівному та навколишніх селах діяв у формі німецького офіцера український повстанець Петро Присяжнюк. Отож ми маємо власного Штірліца, про якого можна знімати фільми та писати книги.

Вчився у «варшавського» кравця
У цій історії ще багато таємниць, і вона потребує детального дослідження. Тому ми хочемо розповісти лише про те, що вже знаємо точно і маємо документальне підтвердження. За голову українського повстанця велику нагороду давали гестапівці та чекісти, але він так і не потрапив їм у руки. 
Про Петра Присяжнюка я дізнався від жителя селища Клевань Івана Шевчука, який підготував нарис про українського патріота.
Велика сім’я Присяжнюків жила в селі Дмитрівка Гощанського району Рівненської області. Згідно з докуметами Державного архіву Рівненської області за 1938 рік значиться, що Семен Миронович Присяжнюк – “власник одного житлового будинку і двох нежитлових приміщень, земельної ділянки загальною площею 10,12 га”. Можна зробити висновок, що чоловік був добрим господарем і дбав про майбутнє своїх дев’яти дітей (десяте маля померло під час пологів), яких йому народила дружина Марія Федорівна.
– Найстаршого сина Петра, 1918 року народження, Семен Присяжнюк віддав на навчання кравецькій справі у сусіднє село Гориньград до славнозвісного “варшавського” кравця (так тоді називали хороших спеціалістів) Андрія Шевчука, мого батька, – розповідає Іван Андрійович. Таким чином перетнулися долі двох родин. – Він мав дві швейні машинки “Зінгер” та “Кайзер” і двох-трьох учнів, яких називали челядниками. Петро був кмітливим юнаком і дуже швидко опанував кравецьку науку, та скористатися нею не встиг.
У вересні 1939 року на Західну Україну прийшли перші совєти і одразу стали складати списки заможних господарів. У Присяжнюків хата була крита цинковою бляхою, тому ця сім’я також потрапила, за радянськими мірками, до категорії куркулів. Якось до них зайшов представник нової влади – уповноважений. Він попросив Семена Присяжнюка, аби той завіз його в сусіднє село Бабин. А селяни якраз закололи кабана. За українським звичаєм, непроханого гостя пригостили шкваркою, та, напевно, й чаркою. Після обіду Семен вивів зі стайні пару коней. А вони красиві, доглянуті, і упряж на них аж блищить. Сів уповноважений разом з Семеном на підводу, і поїхали вони в Бабин. Дорогою того офіцера, видно, совість замучила, чи просто пошкодував родину, яка його так гостинно прийняла. Він приклав вказівний палець до вуст, вийняв з планшетки аркуш паперу і сказав чоловікові: “Присяжнюк Семен Миронович – ти перший у списку на Сибір, але я тобі нічого не говорив”.

Від совєтів утік до німців
Дізнавшись про це, найстарший син Петро заявив батькам, що піде у світ шукати кращої долі, але на заслання не поїде.
Він нелегально перейшов кордон і опинився на німецькій території. На перших порах було дуже важко знайти роботу та спілкуватися, адже юнак зовсім не знав німецької мови. Але виручила кравецька спеціальність. Німеччина готувалася до війни з Радянським Союзом, і у великій кількості потрібна була військова форма. Не вистачало кваліфікованих фахівців, тому українця охоче прийняли на роботу у кравецьку майстерню, де він себе зарекомендував хорошим майстром.
Красивий та розумний молодий кравець дуже швидко опанував німецьку мову та став загальним улюбленцем. Керівник майстерні, придивившись до нього, доповів про кмітливого працівника у “вищі інстанції”. Таким чином Петро потрапив до спеціальної школи абверу – німецької військової розвідки. Про цей період у його житті не відомо нічого... Можливо, якусь інформацію можна відшукати у німецьких військових архівах.
...У листопаді 1942 року у Рівному з’явився молодий німецький офіцер-перекладач і оселився на вулиці Тополевій, неподалік від резиденції Еріха Коха – намісника Гітлера на окупованій території України.
За спогадами односельчан та рідних, Петро Присяжнюк побував і в рідному селі Дмитрівка, якраз на свято Михайла, 21 листопада. Він був одягнений у німецьку військову форму.    
Гестапо призначило за голову перекладача велику нагороду
У кінці 1942 року німці в селі Новоукраїнка Рівненського району відкрили гетто – тюрму, де було ув’язнено багато українських патріотів, членів ОУН. Для ведення слідства їм був необхідний перекладач з хорошим знанням української та німецької мов. Для цієї роботи з Рівного перевели Петра Присяжнюка, який мав право вільного пересування по всій території та був присутній на допитах. Перекладач до всього дуже уважно придивлявся. У нього визріла ідея розгромити гетто та звільнити ув’язнених. В’язницю охороняли німецькі жандарми та польські поліцаї. Невелика кількість українських поліцаїв несли тільки зовнішню службу, тому що їм німецька влада не довіряла. Вони були озброєні карабінами, в той час як німецькі жандарми та польські шуцмани мали в своєму арсеналі автомати, кулемети та ручні гранати.
Петро розпочав інтенсивну “обробку” українських поліцаїв, які погодилися йому допомогти звільнити ув’язнених. Оскільки українців-поліцаїв було небагато, перекладач в навколишніх селах ще підібрав групу хлопців, які наважилися на відчайдушний вчинок – напасти на гетто практично без зброї.
Щоб не сталося провалу, план операції розробили в деталях. За сигналом Петра однодумці з української поліції мали безшумно обеззброїти вартових. Потім Присяжнюк завчасно виготовленими ключами мав відчинити барак і звільнити в’язнів, а хлопці з навколишніх сіл невеличкими групками вивести їх у Шубківський та Козлинський ліси. Спочатку все йшло згідно з планом, але несподівано пролунав постріл з гвинтівки. Заревіли сирени, засвітилися прожектори, розпочалася безладна стрілянина. Петро в цей час вже відчинив барак і наказав в’язням втікати. Оскільки він був у формі німецького офіцера, хтось із заарештованих вигукнув, що це провокація. Переконувати людей вже не було часу, адже склалася критична ситуація. Щоб уникнути великого кровопролиття, Петро вивів свою групу через чорний хід. Серед його однодумців були поранені. Операція провалилася. Петро Присяжнюк перейшов на нелегальне становище.
Німецьке гестапо одразу розпочало пошуки перекладача. Фото українця надрукували в газетах і оголосили велику нагороду в дойчмарках за сприяння у пошуках та викритті особливо небезпечного військового злочинця. Петро попередив батьків у Дмитрівці про можливий візит небажаних “гостей”. Через кілька днів група жандармів та польських поліцаїв оточила оселю Присяжнюків, але нікого в хаті не виявили. Вони пограбували господарство, забрали 14 вуликів з бджолами і підпалили садибу. 
Кость ГАРБАРЧУК,
Рівненська область

• Нравится
•