Устилуг – єдине місто в Україні з митним переходом

Місто Устилуг, можливо, одне з найменших серед українських міст. Своїм адміністративним статусом воно насамперед має завдячувати ще праісторії. Перша згадка про нього від 1150 року пов’язана з ім’ям великого князя Ізяслава Мстиславовича. З роками населення міста все зменшувалося, зараз тут проживає 2310 жителів. У 1958 році воно навіть втратило статус райцентру, але устилугівці й надалі залишаються міщанами, чим гордяться. На свято Петра й Павла у місті престольний празник. І у роки незалежності в цей день тут відзначають день міста. Отож, як живе невелике українське прикордонне місто?

«Райський куточок» у житті Стравінського

Устилугом володіли чимало відомих в історії нашої держави людей: литовський князь Курцевич, князі Вишневецькі і Любомирські. Звідси у давні часи по Західному Бугу відправляли хліб до Балтії, а далі – у Європу. Це було місто з ринковою площею, торговими рядами, монастирем капуцинів (закритий царською владою), ратушею. Тут було два свічкові заводи, спирто-очисний завод, ґуральня, цегельня, торфорозробка. Від старовинного планування нині залишилося лише замчище. Чимало мешканців Устилуга 1915 року було депортовано в Курську губернію, а у роки Другої світової війни п’ять тисяч тутешніх євреїв було знищено.
Зараз на Ринковій площі – асфальт і типовий для радянських часів будинок культури, бо від костьолу, який тут був до приходу совєтів, не лишилося й сліду. Правда, старожили кажуть, що під костьолом були підземні ходи, які збереглися донині, та ними ніхто не цікавиться.
Нині це місто найбільш відоме як митний перехід Устилуг-Зосін, а ще тим, що пов’язане з ім’ям великого композитора Ігоря Стравінського, який був зятем відомого Гаврила Носенка. Родина київського лікаря Носенка доклала чимало зусиль для соціального розвитку міста.
Ігор Стравінський проживав тут зі своєю сім’єю чотирнадцять років, і саме в Устилузі, який він називав «райським куточком», написав аж 18 творів. Нині Міжнародний музичний фестиваль «Стравінський і Україна», який проходить у червні в музеї-садибі Стравінського, – візитка цього маленького міста. Тут збираються музичні зірки не лише з України, а й європейських країн. 
З 1940 по 1958 роки Устилуг – районне місто, де діють шкіряний та цегельний заводи, меблева, швейна, хімічна, слюсарна майстерні. Згодом воно зазнає занепаду і за совєтів буде відоме лише як місто прикордонної слави. Тут досі є застава імені Пархоменка, Героя Радянського Союзу, який загинув у перші дні війни. Про Другу світову війну й тепер нагадують дзоти.

Кордон додає проблем

Зараз місто, можна сказати, починає своє друге відродження. І чи не завдяки приходу на посаду міського голови Віктора Поліщука, який до цього 18 років пропрацював лікарем-реаніматологом у Володимир-Волинській районній лікарні. Дивлячись, як занепадає «райський куточок», він висунув свою кандидатуру на цю посаду. Більшість громади довірила йому Устилуг, і не помилилася. Як ми нещодавно писали, саме Віктор Ростиславович зініціював подати проект, аби отримати інвестиції на будівництво станції знезалізнення для очищення води. За півтора року, відколи він на цій посаді, тут з’явився газ, і жителі міста справді відчули усі ті зручності, які інші «городяни» вже мали давно.
– О, як нам тепер добре: в хаті і тепло, і чисто. То завдяки нашому голові маємо газ. Він як прийшов, то взявся за роботу. Хороший чоловік, нема чого казати, – почула від місцевих людей.
Чимало зусиль Віктор Ростиславович докладає для того, щоб провести в Устилузі належний благоустрій, аби місто по праву можна було назвати європейським.
 – Якщо ставити завдання, то їх можна виконувати. На перших порах було важко, адже люди розчарувалися й не вірили, що можна щось зробити, – розповідає міський голова. – А коли провели газ, зрозуміли, що можна, – треба лише хотіти й докладати зусиль. Тим паче, що жодне рішення не впроваджую, не порадившись з громадою – без підтримки людей щось робити важко. Устилуг – єдиний в Україні, де митний перехід в самому місті, але це створює чимало незручностей. Коли був більший доступ до Польщі, багато громадян перетинало кордон (пропускна спроможність – 400 авто на добу, проходить 600-800), і в місті постійно стояли черги машин, що заважало навіть швидкій допомозі під’їхати до будинків, а людям виїхати у поле. В нічний час тим, хто живе над дорогою, заважав постійний шум. А ще діставала засміченість, бо хоч і наставили смітників, проте не всі ними користувалися. Тому мусили ввести вахту порядку й екологічний збір (добровільний внесок – до 2 гривень з громадян, які перетинають кордон). Уже будується нова під’їзна дорога до митниці й проводиться її реконструкція та розширення, тож, сподіваємося, що черг не буде.
На жаль, є проблеми з розвитком виробництва. У свій час було збудовано чимало заправок, та швидше з комерційними вигодами. Є лише комбікормовий завод з виробництва кормів для птиці. Чимало людей працюють у сусідніх селах, де орендуються їхні паї. Тобто проблем з безробіттям не маємо, проте хочемо на базі цегельного заводу зробити завод залізобетонних виробів.
Загалом планів у міського голови чимало, і судячи з того, що вже зроблено, та й навіть із самого вигляду міста, віриться, що йому вистачить сили й мудрості їх зреалізувати.
Ольга ЖАРЧИНСЬКА,
Волинська область

 

• Нравится
•