Зарваниця – місце святе, світле й благодатне

Українська земля надзвичайно багата на духовні святині, де бодай хоч раз у житті мріє побувати віруюча людина. Одна з таких святинь – у селі Зарваниця, що у Теребовлянському районі на Тернопільщині, яку ще називають Марійський духовний центр. Потрапивши сюди, відразу розумієш: місце це особливе й благодатне, як кажуть, обране Богом, яке вражає своєю надзвичайною красою.

На одному місці з’явилися дві ікони

Подібно до Унівського монастиря, Марійський духовний центр теж ніби приховався у низині, а навколо нього, як неприступна стіна, – лісисті зелені пагорби. Собор, дзвіниця, монумент Богородиці, каплички й кювети і навколо – квіти. Навіть уявити важко, що ще на початку 90-х тут був суцільний луг... Село Зарваниця згадується у літописах від 1442 року. Чому саме тут з’явилася свята обитель? За прадавніми переказами, один з монахів, котрий тікав зі спустошеного 1240 року татаро-монголами Києва, діставшись до цих місць, вирішив перепочити. Вночі у сні йому з’явилася сама Богородиця, а вранці неподалік джерела, яке тут б’є, він побачив ікону з Її зображенням. Монах у печері над річкою Стрипою зробив невеличку келію, де й помістив цей чудотворний образ. Саме місце назвав Зарваниця (тут його “зарвав” дивний сон). Слава Зарваниці дійшла до хворого Теребовлянського князя Василька, який послав слуг по чудотворну ікону. Проте ті повернулися з порожніми руками й переказали слова монахів: “Якщо князь хоче одужати, хай сам прийде до Пречистої Діви”. Його привезли сюди, і він зцілився. Пізніше збудував тут церкву. Місце, де вона стояла, називають “білим каменем”.
А через триста років тут з’явилася інша чудотворна ікона – Розіп’ятого Спасителя, яку перенесли у збудовану дерев’яну церкву. Церква 1754 року згоріла, та образ Спасителя залишився неушкодженим! Він був коронований 1742 року, а 1867 року – образ Матері Божої із наданням їй відпустового значення. Відтоді тисячі прочан ідуть до Зарваниці у відпустові дні.
Саме село за багато віків мало різних власників, які своїми коштами підтримували тутешню церкву й монастир, навіть було власністю єврея Вайсгляса. Від нього Зарваницю 1913 року відкупив Андрей Шептицький, митрополит УГКЦ, і аж до 1939 року воно належало митрополії. Зарваницькі храми не раз потерпали від пожеж. Чимало зусиль для відновлення святині та її підтримки доклали отець Василь Головінський та владика Никита Будка. Особливо це нелегко було робити в роки пацифікації, коли польська влада усіляко притискувала українську церкву й національні ідеї. Проте навіть тоді у селі відкрили кінотеатр, аби люди мали змогу дивитися духовні фільми.

Тут моляться різні конфесії

1939 року Західну Україну загарбали більшовики, і для церкви, особливо греко-католицької, настали чорні дні. Правда, до війни вони не встигли ще поруйнувати храми, а от коли “визволителі” повернулися 1944 року, то розпочали їх повальне нищення. У Зарваниці зруйнували монастирську церкву, через два роки – сам монастир, а 1961 року – каплицю. Святе джерело обнесли колючим дротом. У відпустові дні по всіх дорогах виставляли міліцію, щоб не пустити нікого до святині. Однак зупинити людей, які йшли до цілющого джерела, комуністичним антихристам не вдавалося. Відправи у ті часи служили підпільно у лісах та хатах.
1975 року настоятелем поруйнованої Зарваницької церкви був призначений Василь Семенюк, котрий підпільно виконував свої обов’язки й керував духовною семінарією. Хоч який спротив не чинила місцева влада, проте владика Павло Василик постійно відправляв богослужіння у Зарваниці легально. На честь 1000-ліття хрещення Русі-України він у 1988 році також провів тут святкову відправу. А наступного року у місцеву церкву Святої Трійці перенесли чудотворний образ Матері Божої, який до того часу переховували спочатку у Львові, пізніше – у самій Зарваниці. Він знаходиться тут донині.
І аж нарешті, коли 1991 року Україна звільнилася від прямого впливу Москви, почалося відродження Зарваниці, а точніше, Марійського духовного центру.
Біля святого джерела збудували капличку (тут віруючі залишають записки до Богородиці зі своїми бажаннями, що, кажуть, збуваються), яка ще стояла за Польщі, й відремонтували знищену церкву, а біля неї звели іншу велику каплицю (в ній проводяться богослужіння під час відпустів). Ще одну капличку збудовано на честь першого монаха (як згадка про нього – в капличці гіпсовий монах молиться перед іконою Матері Божої). Тоді ж спорудили й Хресну дорогу, яка веде до монастиря й монастирської церкви, що стоїть на високому пагорбі (колись вони розміщалися в низині).
До 2000-ліття народження Ісуса Христа тут готувалися по-особливому. На схилі гори знісся величний собор Зарваницької Матері Божої, будівництво якого розпочали 1996 року. На його центральний купол витрачено два кілограми золота, на бокові – 900 грамів. Іконостас зроблений з дорогого білого мармуру, привезеного з Росії, а центральні й бокові двері та ікони покриті золотими пластинками. Чесно кажучи, собор надзвичайної краси. Середня його частина – це церква Святої Трійці. Нижня – зайнята під магазин. А за сотню метрів навпроти – монументальна скульптура ікони Богородиці, яка теж виготовлена з мармуру. Її корона покрита золотими пластинами. Такої скульптури Матері Божої до цього не доводилося бачити ніде – це дійсно вражаючий витвір талановитих людських рук.
Неподалік, збоку, стоїть дзвіниця заввишки 75 метрів, яка має п’ять дзвонів. Два з них відлиті у Польщі, три – в Україні (найбільший дзвін називають “князь Василь”). При вході у Марійський духовний центр стоїть надбрамна церква Благовіщення Матері Божої, де проводять відправи у Великий піст. Поряд, під горою, зведено гарний п’ятиповерховий будинок, де розмістилася духовна семінарія. На другому поверсі є готель (8-03551-348-57 або 8-050-925-60-84), де можна зупинитися при потребі на декілька днів. Між собором та дзвіницею вимурувані бювети, з яких тече джерельна вода.
– У Зарваниці оздоровилося багато хворих. Навіть моя односельчанка із Переволоки, яка була сліпа, стала зрячою після щирих молитов біля святих чудотворних зарваницьких образів, – розповідав отець Тарас.
Особисто мені випало побувати у Зарваниці, коли відвідувачів не було багато. Певно, навколишня тиша, весняна зелень, спів птахів і краса культових споруд причаровують до цього святого місця, де всі мирські проблеми й справи відходять у забуття. Тут просто радісно, спокійно, добре. Й полишати такий, мало не райський, куточок не хочеться. Переконатися у цьому можна, відвідавши особисто святе місце, тим паче, що 12 та 13 липня буде проводитися Всеукраїнська й молодіжна проща.
Важливо те, що Зарваниця – це приклад розбудови соборної України: тут моляться й відправляють не лише греко-католики, а й православні різних конфесій. Бог – для всіх, і святі місця теж...
Ольга ЖАРЧИНСЬКА,
Тернопільська область
Фото автора

 

 

• Нравится
•