Мати не пережила звістки про смерть сина

Ніна СКУПОВСЬКА однієї неділі похоронила і матір, і брата

Ніна СКУПОВСЬКА однієї неділі похоронила і матір, і брата

На підвіконні маленької хатини, що потопає в зелені, стоїть в банці із зерном свічка, поряд – склянка з водою. А на карниз над вікном закинуті два рушники. Це в пам’ять про матір і брата, котрі померли в один день. “І так буде сорок днів. Бо кажуть, що душі померлих ходять там, де народилися й жили, вмиваються цією водою”, – із сумом каже Ніна Скуповська із села Грабове Старовижівського району на Волині.

Сиротами залишилися семеро дітей

Варвара Савівна та Віктор Антонович Хлуди не могли натішитися своїми внуками. Донька Валя подарувала їм їх аж семеро! Вона вийшла заміж за місцевого хлопця – Степана Шульгачика. Він – залізничник, вона – дипломований педагог. Обоє працювали в Білорусі, приїжджали до рідних зі своїми синами та доньками в гості. Здавалося б, живи і радій. Страшна біда постукала в цю родину чотири роки тому. Неждано. У Валентини почалися сильні болі. Лікарі поставили страшний діагноз – рак.
– Мені сказали, що проживе недовго, бо хвороба була задавненою. Я сиділа біля Валі два місяці. Вдома, в Грабовому, сусіди хазяйство доглядали. Боляче було дивитися на її муки. А донька ніби відчувала наближення смерті, бо сказала, що якщо помре, то нехай дітей забере сестра Люда, – не може без сліз розповідати Варвара Савівна. – Чотири роки, як Валі не стало, їй було 37 літ…
Родина вирішила перевезти тіло доньки в рідне село. Працівник митниці впізнав у труні свою… вчительку і пропустив згорьованих людей додому. На похорон зійшлося все село, люди не могли без жалю дивитися на сімох напівсиріт: найменшій дівчинці тоді було тільки три рочки, найстаршій – 15. Через якийсь час дітей перевезли на Волинь, адже в Білорусі Шульгачики жили хоч і в немалій, але все ж у відомчій квартирі.
…Зять Варвари Хлуд Степан ненабагато пережив дружину. Ще не загоїлась одна рана, як нова звістка прилетіла в село. У квітні цього року, на Благовіщення, діти поховали й батька. Його похоронили в Білорусі…
– Скільки вже тих випробувань може бути? – каже Ніна Скуповська, сестра Степана Шульгачика. – Ще сльози не висохли після однієї біди, як уже інша прийшла.
Нещодавно горе знову прийшло в цю родину. Минулої неділі Ніна хоронила другого брата, Петра, та матір.
…Такого похорону Грабове та навколишні села не пам’ятають. На машині везли дві труни. В одній – мати, в іншій – син. 31-річна Ніна кидалася то до однієї, то до іншої.
– Мій другий брат жив у Дубовій Ковельського району. Півтора року тому він отримав страшну травму – обпік більшу частину тіла. Його вилікували, він приїжджав до нас в село. І от одного дня приходить сусідка і якось так дивно себе поводить: не знає що сказати. А потім вимовила: “Ніно, твій брат Петро помер…” Я довго думала, як про це сказати матері, адже тільки два місяці тому поховали Степана. А тут і Петро… 36 літ всього було. Але мама  цю звістку мужньо сприйняла, хоча що творилося в її душі – відомо тільки Богу. Вона поїхала автобусом в Дубове, сказала, що треба порадитися з невісткою, щоб тіло перевезти в село. Я ще її провела на автобус, – розповідає Ніна. – І хто знав, що це її останній путь.

«Ліпше була та тіснота – ніж пустота…»

…Ніна Скуповська – листоноша. За поштою  для грабівців їздить велосипедом у відділення зв’язку аж у Сереховичі. Коли у селі було сільгосппідприємство – працювала там бухгалтером. Має вищу сільськогосподарську освіту і її чоловік. Однак змушений в сусідньому районі… пасти худобу, бо вдома немає роботи. Свої нехитрі заробітки останнім часом витрачали на лікування молодшого брата. А тут ще й похорони.
– Я ще бачила той автобус, яким їхала мати, бо одразу ж велосипедом поїхала в Сереховичі за поштою. І тільки я зайшла у відділення, як пролунав телефонний дзвінок з лікарні. Моя колега, яка відповіла, зразу ж зблідла і подивилась на мене. Я здогадалася, що з мамою щось трапилося, – продовжує Ніна. – Я її застала в лікарні під крапельницею. Вона щось намагалася сказати, але слова були нерозбірливими. Так вона й померла…
Їх хоронили в неділю. Всім селом. Найбільше був вражений цим похороном син Ніни – чотирирічний Сергійко, якого бабуся, Зінаїда Корнилівна, винянчила (дідусь помер значно раніше, і хлопчик його взагалі не пам’ятає). Востаннє жінка з внуком їздила в Мильці в монастир. А тепер малий Сергійко каже, що бабуся йому сниться, прощається з ним. Чи то через переживання, чи на похороні не було  коли за ним наглядати, але з ангіною дитина потрапила в лікарню.
– Я так перелякалася. Після похорону тільки лікарні і не вистачає. Ось тепер біля дитини сидить сестричка – 10-річна Алінка. Більш нема кому. Вона в мене справжня помічниця, газети по хатах розносить. Тепер в лікарні Сергійка доглядає. Ох і сумно зараз в оселі! Адже маємо стареньку хатинку, аж п’ятеро тулилися в одній кімнатці. А тепер чоловік якось каже мені: “Знаєш, ліпше було в тій тісноті – ніж в пустоті…” Але що зробиш – така воля Божа. Треба далі працювати, дітей на ноги піднімати. Жити.
Марія ДУБУК,
Волинська область
Фото автора

 

  •  
Comments:

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>