Розвела… романтична подорож у Ялту
Підпис відсутній
Вже який рік поспіль вони їздили на відпочинок окремо – то відпустки не співпадали, то у Вадима роботи було по вуха, а то йому не хотілося у спеку в Єгипет. Але цього року його фірма преміювала кращих працівників двотижневою путівкою на двох у Ялту – і це якраз на п’яту річницю їхнього з Ларисою знайомства! До речі, саме в Ялті вони вперше зустрілися. Для Вадима це був не просто щасливий збіг, а знак долі – сподівався, що спільний відпочинок налагодить їхні стосунки. Та Лариса... скривилась, мовляв, уже звикла відпочивати на закордонних курортах, і неохоче погодилася.
З перших же днів у Ялті Вадим з Ларисою почали сваритися. Він нервував, що вона, крім пляжу, нічого не бачить. А вона теж сердилась – мовляв, ще не встигла відіспатися і позасмагати, як вже тягне її на екскурсії. “Я ще не натішилася своїм шкіряним купальником!”
Тоді він плюнув на все і сам поїхав в гори на водоспад. Вже з перших хвилин Вадим перестав жалкувати, що поряд нема Лариси – біля нього в екскурсійному джипі вмостилася симпатична довгонога дівчина, як виявилося, теж киянка. Мило усміхаючись, вони обмінювалися враженнями, і за годину було відчуття, ніби знайомі давно. Біля водоспаду мали півгодини, щоб оглянути мальовничі місця, і Вадим, звісно, запропонував новій знайомій прогулянку... День видався напрочуд цікавим: і враженнями, і побаченим, і поцілунками з Танею...
Чи не щодня Вадим бачився з цією дівчиною. (Робити це було не важко – Лариса спала до обіду, а вечорами з новими подругами бігала на дискотеку). Хоча на продовження роману Тані не натякав. У нього все-таки є дружина.
Та свій цікавий відпочинок Вадим мусив перервати – терміново покликали у Київ справи. А Лариса лишилася в Ялті ще на тиждень.
* * *
З радісним настроєм Вадим прийшов спозаранку на роботу. Справ накопичилося чимало, але перед тим вирішив, як і зазвичай, переглянути електронну пошту. Найбільше його зацікавив лист до якоїсь жінки – очевидно, переплутали адресу, бо починався він зі звертання до якоїсь Агрипини. “Дивно, таке рідкісне ім’я у Лариної подруги”. Хоч і був адресований лист іншій людині, проте гору взяла цікавість. Чим далі Вадим читав, тим більше його обличчя наливалося кров’ю... “Привіт, Агрипино! Це я, Лара. Не думала, що відпочинок буде супер! Пам’ятаєш, ми разом купували мені шкіряний купальник? Та баби із заздрості лопають, а мужики п’ялять очі. З одним москвичем познайомилася на дискотеці. Мабуть, запитаєш, де мій Вадим? Та той чайник звихнувся на екскурсіях! Поки той дурень на водоспади їздив, ми з москвичем... Ну, знаєш. А це уявляєш, яка в мене свобода! Мого чайника терміново викликали в Київ. Так що я тепер ще тиждень дам жару. Ну, папа.” До листа додавалося фото, на якому його дружину обіймав незнайомий чоловік.
Вадим був шокований. Та через деякий час заспокоївся: а що їх зв’язує? Ні дітей, ні квартири, навіть не знає, чого й одружилися. Набрав Ларису: “Все. Розлучаємося. Я прочитав листа до Агрипини”. Дружина від несподіванки спочатку мовчала, а за мить випалила: “Ну, й подумаєш, ідіот. Я не знала, як тобі сказати, що їду в Москву”. А тоді Вадим зателефонував Тані: “Коли зустрінемось?”
| Comments: |
