У поліському селі – майстри спорту та олімпійці
Валентина та Степан БОРИСЮКИ
“Феномен Залаззя” розпочався більше двадцяти років тому просто й непомітно – після приїзду в село спортивної подружньої пари: він – колишній марафонець, вона – майстер спортивної ходьби. Степан Борисюк місцевий хлопець, Валентина Петрова-Борисюк родом з Чебоксар. Така собі інтернаціональна сім’я, яка народилася внаслідок щасливого збігу тренувальних зборів.
Спортом Степан Борисюк захопився під час служби в армії. Легко долав кроси, довгі бігові дистанції. Здібного солдата-бігуна помітив заслужений тренер України Д.І.Тищук, почав з ним займатися, тож незабаром у змаганнях за Кубок СРСР Степан виконав норматив майстра спорту. Проте активним спортом займався недовго: закінчивши Івано-Франківський технікум фізичної культури, перейшов на тренерську роботу й став готувати до спортивних баталій школярів. Однак у міських спортшколах Борисюкові не судилося розкрити свій тренерський потенціал: чи то ще досвіду бракувало, чи така вже його доля. Отже, повернувся 1985 року у своє Залаззя, в батьківський дім.
Приїхала, звичайно, з ним у село і дружина. Довелося їй, міській панянці, чемпіонці СРСР зі спортивної ходьби, вчитися простим сільським премудростям: корову доїти, іншу домашню живність доглядати, город полоти, а на спортивній кар’єрі, ясна річ, поставити хрест. Не важко й тепер пригадати Валентині перші враження від галасливих спортивних арен Росії у глухому поліському селі, вважай на краю світу, якщо взяти до уваги колишню географічну територію Союзу. Але до яких лише труднощів не звикає людина?! Звикла й екс-чемпіонка до поліського життя, а що не змогла повністю реалізувати себе у спорті, вирішила разом з чоловіком надолужити втрачене успіхами своїх учнів.
Хоч у СРСР спорт офіційно не вважався професійним (згідно з трудовою книжкою спортсмен числився на якомусь заводі “токарем” чи “зварником”, служив у міліції чи армії або вчився у вузі), це не заважало справжнім майстрам-атлетам ставитися до свого захоплення професійно. Діти скрізь однакові – це яскраво довели Борисюки, починаючи перемогою шкільної команди ковзанярів на дитячій спартакіаді України й закінчуючи виступом своєї вихованки Валентини Савчук на олімпійських іграх у Сіднеї. “Закінчуючи” – вислів образний, адже плідна робота тренерського дуету успішно продовжується. Наприклад, серед школярів минулого року чемпіонами України стали Олена Борисюк, Сергій Павлік та Іван Мініч, цьогоріч Олександр Борисюк був четвертим на етапі Кубка світу, крім того, він рекордсмен України на дистанціях 1500 і 3000 метрів, є кандидатом на поїздку до Пекіну на олімпіаду. “Срібло” і “бронзу” здобув на першості України з легкоатлетичного кросу Олександр Романюк. А про перемоги любешівських спортшколярів на змаганнях “дрібнішого” рангу писати – шпальт не вистачить.
Валентина Іванівна очолює нині Любешівську дитячо-юнацьку спортивну школу, Степан Юхимович займається виключно тренерсько-викладацькою роботою. Так і мешкають у Залаззі, хоча після сенсаційних перемог у першостях України зі спортивної ходьби їхніх вихованок Валентини Савчук та Ольги Лук’янчук мали ряд запрошень до різних міст (навіть сусіди-білоруси пропонували перебратися до Бреста!). Не покинули рідного села. І не збираються цього робити.
Захопилися легкою атлетикою і їхні діти: син Олександр уже також майстер спорту (його профіль – біг на середні дистанції), непогані надії подає й одинадцятикласниця Олена, вона – кандидат до збірної.
У Залаззі, розташованому за майже сорок кілометрів від районного центру, крім шкільного спортивного залу та стадіону, для заняття серйозним спортом (сказати “професійним” язик не повертається) – жодних умов. Спеціальну легкоатлетичну доріжку на стадіоні обладнано за сприяння районної влади вже після гучних перемог Валентини Савчук. Перед відповідальними змаганнями Борисюки вивозили підопічних своїм автомобілем аж за Бихів – на шосейку, щоб ноги “притерлися” до асфальту. Скільки ж треба було поту й ентузіазму, щоб сільський спортсмен не просто зрівнявся з міським, а й випередив?! Це знає лише сам Бог і, звичайно, тренери та їхні вихованці.
Зрештою, і нині особливими умовами для підготовки висококваліфікованих спортсменів і в Залаззі, і в Любешівській дитячо-юнацькій спортивній школі не похвалитися. Але Валентина Іванівна і Степан Борисович на те вже давно не зважають, а продовжують давати “на-гора” рекорди, призи та медалі.
Микола ШМИГІН,
Волинська область
| Comments: |
