Лучанин Тимощук разом із «Зенітом» виграв кубок УЄФА
Анатолій ТИМОЩУК
– До Манчестера ми з дружиною Надією і сватом Ігорем потрапили транзитом через Санкт-Петербург, – розпочав розповідь Олександр Тимощук. – Річ у тім, що там нам відкривали візи. Аби оформити документи усім бажаючим поїхати на фінал кубка УЄФА, працівники англійського консульства у Санкт-Петербурзі десять днів цілодобово видавали візи. Окремий день був призначений для рідних футболістів команди “Зеніт”. У нас процедура оформлення документів забрала не більше тридцяти хвилин. Чартером, який замовив “Газпром”, дісталися Англії. Потім ми усі разом сиділи неподалік лави запасних “Зеніта”.
– Яка атмосфера панувала у Манчестері перед грою?
– Матч мав відбутися увечері, а ми прибули на місце зранку. Манчестер, попри наші уявлення, не таке вже й велике місто. Там проживає близько 450 тисяч мешканців. Але у день гри сюди приїхали 150 тисяч фанатів “Глазго Рейнджерс”, і все місто було у синіх кольорах. До речі, “Зеніт” теж має сині клубні барви, але перед відльотом із Санкт-Петербурга вболівальників попередили, аби вони, по можливості, вдягнули футболки із запасної форми команди – білої. Шотландці буквально окупували місто, більшість з них були напідпитку, але поводилися напрочуд дружелюбно. Щоправда, ті фанати, які не потрапили на стадіон і спостерігали за грою по телебаченню на двох найбільших площах міста, залишили після себе величезні смітники. Я такого ще не бачив.
– Хто сидів поруч з вами на секторі?
– На стадіоні познайомилися з дружиною Горшкова і з батьком Погребняка. Разом з нами переживав і друг Толика Андрій Воронін, який грає за “Ліверпуль”. Потоваришували з Михайлом Боярським та його сином Сергієм, які є запеклими фанами “Зеніта”. Наш Толик допомагав їм дістати квитки. Тож на секторі вони були поруч з нами. Взагалі, Михайло Боярський справив дуже приємне враження, навіть здивував своєю простотою.
– Який матч з участю Анатолія за емоційною напругою можете прирівняти до фіналу кубка УЄФА?
– Хіба що гру збірної України на чемпіонаті світу зі швейцарцями. Цього разу, як і тоді, спочатку дуже переживали, бо майже до самого кінця не було голів. У перемогу повірили, коли рахунок став 2:0 на користь “Зеніта”.
– У більшості гравців є прикмети, які підказують їм можливий результат. А у батьків футболістів є якісь передчуття?
– У мене нічого подібного немає. Інша справа – моя дружина, у неї є внутрішній голос. Надія часто вгадує результат матчу, в якому бере участь Анатолій. На гру з “Глазго Рейнджерс” вона прогнозувала перемогу “Зеніта” – 1:0. І казала, що гол буде під кінець зустрічі.
– Якими були перші слова Анатолія, коли побачили його після матчу?
– Тільки-но пролунав фінальний свисток, він одразу прибіг до нас поділитися радістю. Що він казав, не пам’ятаю. Ми усі на нього налетіли, ледь не задушили.
– Кубок Тимощук-молодший приймав, загорнувшись в український прапор. Він спеціально захопив його з собою?
– Цей прапор йому привіз я. Він для нашої сім’ї пам’ятний, адже був з нами ще на чемпіонаті світу у Німеччині. Ми тоді жили в окремому будиночку, і один великий стяг ви-вісили на фасаді, а менший, який передали Толику у Манчестері, брали із собою на матчі.
– Які якості, на Вашу думку, дозволяють Анатолію досягати таких високих результатів?
– Він дуже наполегливий і непоступливий. Як Толик був малий, ми з ним вдома грали у футбол. Мені воротами слугував диван, а йому – міжкімнатні двері. Я ніколи не піддавався. І коли Толик програвав, то трохи навіть ображався і жалівся мамі.
– Напевно, чи не найбільше волинських вболівальників цікавить, чи привезе капітан “Зеніта” кубок у рідний Луцьк.
– Я розмовляв про це з Анатолієм. Бажання приїхати з кубком у Луцьк у нього є. Щоправда, у Толика зараз надто напружений графік. “Вікно” з’явиться у середині червня. Можливо, тоді вдасться привезти кубок, але поки загадувати не варто.
– А Ви вже встигли хоч раз доторкнутися до цього трофея?
– Так. Вдалося навіть зробити невеличку фотосесію. Увечері після гри ми поїхали в готель, де жили пітерські футболісти, і чекали на першому поверсі. Анатолій приніс нам кубок. Що тоді зчинилося! Потриматись за кубок підходили і шотландці, і англійці, й навіть поважні полісмени фотографувалися з ним.
– Виграш кубка УЄФА – велике досягнення. Але після таких перемог у багатьох футболістів втрачається мотивація. Про що зараз мріє Анатолій?
– Він хоче виграти Лігу Чемпіонів. Звичайно, із “Зенітом” це буде важко. Тому Толик не проти змінити команду. Йому імпонує англійський футбол. Кілька пропозицій з Прем’єр-ліги уже було, але не від тих клубів, з якими можна чогось досягти. Анатолій чекає більш прийнятних варіантів. Якщо пощастить, то Луцьк матиме шанс побачити Кубок Чемпіонів…
Розмовляв Сергій КРАЙВАНОВИЧ,
м. Луцьк
| Comments: |
