Мамі весілля, а дітям – піст

Людмила НАУМОВА

Людмила НАУМОВА

Людмилу Наумову із села Вовковиї Демидівського району читачі “Вісника і Ко” знають дуже давно. Особливо жіноцтво, бо не раз плакало над її життєвими історіями та драмами, надрукованими в газеті. Крім того, як зізнається сама героїня, журналіст вона за бажанням, педагог-дошкільник за професією, а от за покликанням – кухар. Хоча це далеко не весь перелік вмінь цієї навдивовижу цікавої жінки.

Курка з жовтими і чорними яєчками

Коли Людмила Дмитрівна перераховувала, що вона вміє робити і ким їй доводилося підпрацьовувати – диву даєшся. А коли вона підсумувала, що це звичайний перелік справ, які вміє зробити сучасна жінка –  очі на лоб полізли. У садочку всі стіни героями мультиків розмалювати, у школі – вести макраме та драматичний гурток, та ще й різьбу по дереву, писати оповідання та вірші, керувати літературною студією “Орфей”, неповторно розписувати від Вербниці до Великодня до тисячі писанок і, нарешті, годувати відвідувачів у ресторані, де працює, та не забути про сім’ю – це, за визначенням пані Людмили, “звичайні клопоти сучасної жінки”. 
Колись, ще школяркою, вона мріяла стати журналістом. Навіть виграла перше місце на республіканському конкурсі до 30-річчя Перемоги та закінчила школу молодого журналіста. Але не склалося, стала педагогом-дошкільником, вихователем у садочку, потім вела гуртки у школі. І ще славилася неабияким кулінаром. Варто було побувати їй на одному весіллі головною господинею, як запрошення посипалися звідусіль.
– А це ж, буває, і тиждень мене вдома немає, – розказує Людмила Дмитрівна. – Мій син, якось побачивши, що я вкотре пакую сумку, підійшов та й каже: “Добре тобі, мамо, на весілля їдеш, а нам великий піст починається!” Бо ж у мене тоді самі мужчини в хаті були: чоловік і троє синів. Це тепер вже невістки є.
Над стравами Людмила Наумова просто чаклує. Каже, що любить вигадувати щось новеньке, фантазувати, поєднуючи компоненти. І це не тільки на роботі, а й вдома.
– Нашу фірмову сімейну страву, – каже, сміючись, пані Людмила, – назвав мій онучок: “Курка з жовтими і чорними яєчками”. Із сирої курки знімаю шкірку, залишаю лише крильця. Філе перепускаю на фарш. Готую налисники, половину з яких скручую з фаршем і курагою, а решту так само, але з чорносливом. Скручені трубочками налисники кладу на курячу шкірку, формую курку, зшиваю її і печу годину в духовці. Вся моя сім’я її просто обожнює. І в розрізі вона дійсно ніби з маленькими яєчками, жовтими і чорними.

Суші  «по-вовковиївськи»

Виявилося, що й будучи господинею на весіллі, Людмила Дмитрівна не носить записники з рецептами. Все готує з голови, по пам’яті, навіть торти. Хоча їсти чи принаймні спробувати якийсь крем не може – у неї важка форма діабету.
–  Я люблю гостренькі страви, щось із китайської чи корейської кухонь, – ділиться Людмила Дмитрівна. – Наприклад, із корейської. Сирі свинні вушка ріжу тоненькими смужками, потім додаю часник, кінзу, дуже багато кропу і видавлюю сік лимона. Хвилин 15 даю настоятися – і можна їсти. Страва така смачна, що язик проковтнеш. Коли колемо свиню, то найперше роблю це блюдо, а вже потім свіжину готую. Але це за умови, якщо зможу перехопити основний інгредієнт, бо як не впильную, то дітки не тільки вуха обгризуть, а й з півсвині шкіру знімуть. А ще ми дуже любимо робити суші, але не китайські, а називаємо їх “по-вовковиївськи”. Звичайну мойву (або іншу рибу) почистити, вийняти хребта і заморозити. Зробити соус, перемішавши гірчицю, хрін, кетчуп та майонез.  Заморожену рибу солю і перчу, а потім – вмочуючи у соус, їмо. Смакота!
Насамкінець співбесідниця розповіла цікавий випадок, який трапився з нею під час господарювання на величезному весіллі, де гуляло 450 людей:
– Замовили мені одну з гарячих страв: карасі в сметані. У ніч перед весіллям рибу обсмажила. Оскільки великої каструлі не було, мені дали поливану. І хоч я протестувала, знаючи, що підгорить – кращої мені так і не знайшли. І дійсно, як я не заглядала, як не чаклувала – таки підгоріли мої карасі разом зі сметаною. Соромно, але давати на стіл мушу. Ну, думаю, все, кінець репутації! Та через півгодини підходить до мене гостя – пані львів’янка, інтелігентка, уся в прикрасах: “Золотце, а чи не дасте ви мені рецепт отих карасів, копчених у сметані?”   
Мирослава КОСЬМІНА,
Рівненська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО

 

  •  
Comments:

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>