Зять різав тещиного коханця бензопилою

Ця кривава драма розігралася на Львівщині у перші дні травня. Станіслава знайшли на порозі хати, де він жив, із розтрощеним черепом. Неподалік лежали бензопила та лопата, якими по-звірячому розправився зі своєю жертвою убивця. Передісторія була не менш драматичною: Стас приїхав сюди з Миколаївської області за жінкою, яку любив. А вона поселила його у домі... свого законного чоловіка.

Любовний трикутник

У Верещиці люди спілкуються на цю тему неохоче. Страшне горе.
– Ет, – тільки й махнув рукою перехожий, якого першим зустріли на сільському роздоріжжі. – Люди сорому не мають, гріха не бояться... Бо де ж таке бачено, щоб жінка насмілилася при живому чоловікові привести в дім й поселити коханця?
Хоча горю, безумовно, співчуває кожен, бо як би там у цій сім’ї не складалося, позбавляти життя людину – ще більший гріх.
Обійстя, на якому розгорілися пристрасті, стоїть на окраїні села. Велике подвір’я, непоганий дім. Видно, що недавно в одній кімнаті зроблено ремонт. Словом, не злидні.
– На цій половині діти жили, – менша дочка Василина зі своїм чоловіком Вітьою, – каже господиня Галина Слобода. – А ми зі Стасом перед Пасхою вирішили відділитися – замурували посередині хід між кімнатами й зробили окремий вихід. Після трагедії я ще на своїй половині не була. Страшно...
Галина зустріла Стаса кілька років тому далеко від дому. Вона поїхала у Миколаївську область на заробітки. Каже, біда змусила, бо чоловік Андрій почав дуже пити, в хаті не було ані копійки. Тоді старша дочка вийшла заміж, хотілося їй помогти. А з чого? Хоч працювала бухгалтером в сусідньому селі, грошей все одно не вистачало навіть на найнеобхідніше.
– Ми жили з Андрієм трохи неважно, не получилося в нас життя, – розповідає Галина. – Я забрала малу Василину (їй тоді ще десяти років не було) і поїхала на заробітки в Миколаївську область. Там корейці орендують землі й вирощують цибулю. Так і познайомилися ми зі Стасом – разом працювали. У нього тоді ще була жінка у Сумській області, теж Галя. Але потім вони розлучилися.
Галина розповідає про ці гіркі заробітки. Як корейці їх дурили, як вона напозичалася, аби лиш добратися додому, як Стас слідом за нею сів у потяг.
– Він мені сказав, що не хоче оставатися без мене, – продовжує жінка. – У нього лишилася вдома мама сліпа, а сестра його зреклася. Повертатися не мав до кого. А я й не заперечувала, бо дуже його любила. Так і приїхали у Верещицю разом.
Скоїв убивство у свій день народження
З того часу їхній дім перетворився на пекло. Старша дочка Слободів Марія втекла з дітьми жити до свого чоловіка. Матір Галини теж пішла з дому. На обійсті пос-тійно влаштовувалися розборки – хто кому що винен.
– Чому ж тоді з Андрієм досі не розлучилися? – запитую.
– Повірте, не мала за що...
А рік тому Василина привела в дім чоловіка.
– Вона вже два рази була замужем, неофіційно, правда. Три мужика сюди приводила, але у них не складалося, – зізнається Галина. – У Віті вже була сім’я, але розійшовся з жінкою. От з Василиною моєю і зійшовся. Хоча дочці тоді було всього п’ятнадцять. Так ми й жили всі разом. У Віті золоті руки. Він стільки вміє всього робити. Але то – поки не вип’є. А раз на місяць напивався і робив страшні діла.
Як розповідають люди у селі, на обійсті Слободів невдовзі з’явилася пилорама. Працювали там усі – Вітя (хоча офіційно він безробітний), тесть Андрій і тещин коханець Стас. Потім пилораму були змушені перенести на закинутий свинокомплекс, бо в селі не витримували електролінії.
Займалися лісом – значить, і гроші повинні були мати. Тільки куди вони йшли? Якщо Вітя щось старався придбати для сім’ї (“вони жили на широку ногу” – каже Галина), то Стас, Галя і Андрій перебивалися сяк-так й, очевидно, багато пропивали. Бо і в той день, коли сталася біда, усі були п’яні.
– Перед Пасхою, в суботу, ми розділилися. Тоже трохи поскандалили, але обійшлося. А 1 травня у Віті був день народження, – пригадує той фатальний вечір господиня. – Вони собі запросили своїх гостей. Планували гостину на 16-ту годину. Василина попросила, щоб Стас не ходив на подвір’ї, бо не побритий, виглядав не дуже важно. То принесла нам чвертку горілки, салат, картоплю – ми й сиділи собі вдома. Андрія з нами не було, він два місяці вже тут не живе – у свинокомплексі поселився.
У той день ще сусіди попросили Стаса поле зорати. Зорав, випив там. Коли ми вже вдома розпили ту чвертку горілки, яку принесла Василина, він був зовсім п’яненький. А тут до нас прийшла наша знайома, принесла ще літру горілки. Стас вже й пити не міг, мені його навіть шкода стало. Було десь пів на другу ночі. Чую – за стіною б’ються тарілки. Я знала, що Василина вагітна, то й побігла туди подивитися, що то вже коїться. Хоча Стас і просив, що не треба, мабуть, відчував щось лихе. Заходжу на їхню половину, а з гостей остався тільки один їхній друг. Мене запросили випити 100 грамів. Я не відмовилася. А тоді Вітя почав метушитися, завів бензопилу, яка лежала в коридорі, й вискочив надвір. Думала, він буде пліт різати, а він побіг до нас у хату.
Я була досить п’яна, мабуть, всього не розуміла, що коїться. Кричала: „Зупинися, шо ти робиш!?” Спочатку думала, що Вітя схаменеться, а він все бушував. Кинув Стаса на пілогу, почав бити, копати. Тоді різонув по голові бензопилою, подушки потяв. Той не пручався, бо був дуже п’яний. Я побігла десь шукати допомогу, що було потім – не пам’ятаю. Але чула, що Вітя ще раз вернувся до нас добивати Стаса лопатою...

Похорон взяли на себе... депутати

Міліція приїхала зранку. Вітя опору не чинив, розповів, що і як трапилося.
– Затриманий уже не раз притягався до кримінальної відповідальності, – каже Юрій Моржин, заступник начальника слідчого відділення Яворівського РВ УМВСУ у Львівській області. – До кінця не може пояснити, чому не міг себе стримати у ту ніч. Каже, намішалося пиво-шампанське-горілка. Із загиблим у нього давно були неприязні стосунки.
Галина плаче за своїм Стасом. Каже, був хорошою людиною. Правда, похоронити його по-людськи вона так і не спромоглася. Усі витрати взяли на себе двоє місцевих депутатів.
Похорон не був людним – за труною йшла Галя, сусіди, ще кілька односельчан і... Андрій.

***

Василина ще не усвідомлює, що її Віктор – убивця. 10 травня вони хотіли офіційно одружитися. Дівчина дуже його любить, шкодує і постійно передачі носить. Мати старається не показувати свою ненависть до цього чоловіка. Бо ж донька вагітна – не дай, Боже, ще з нею що трапиться.
Андрій продовжує жити на свинокомплексі – у дім, який будував власними руками, його не пускають.
Наталія КРАВЧУК,
Львівська область
Фото автора

 

• Нравится
•