Хто дітям потаче, той саме плаче
Підпис відсутній
В гостях він носився, як смерч: вивертав усе з шухляд, гримав дверима, бігав на кухню і відкривав морозилку, бо цікаво, як “дим іде”. А які істерики влаштовував у магазині! Із садочка батьки поверталися стурбованими не тому, що синочок потрощив іграшкою лампу, зіпхнув з гойдалки хлопчика. Батьків заїло інше: як вихователька могла залишити його в кімнаті самого! Бабуся пошкодувала внучка, приказуючи, яка вредна у садочку тьотя. За доброту Ромчик віддячив – плюнув бабці просто в обличчя.
– Ти ба, що придумав малий! – мама з татом лише усміхнулися. Ромчик й собі засміявся і знову... плюнув на бабцю. Батькам не було соромно навіть і тоді, коли він харкнув на... лікарку. Ну, це ж іще маленький хлопчик, нічого не розуміє! Та коли він став тероризувати домашніх, лише тоді родина взялася за голову.
Останньою краплею терпіння став один випадок. Ромчик тихо-спокійно бавився іграшками, а потім став їх розкидати. Мама підійшла, позбирала машинки і пояснила, що так не можна. Тільки вийшла на кухню, як Ромчик знову розкидав іграшки. Мама знову зібрала і вже суворо наказала, що забере їх. Та машинки знову полетіли – в двері, зі сходів, просто татові на голову. “Це твоє вихованнячко!” – зі злості батько взявся за ременя, та мама просила не бити дитину. Ромчик, побачивши сердитого тата, запищав не своїм голосом:
– Бабо, бабо! Мене б’ють!
З кухні прибігла перелякана бабця і, пригорнувши до себе внучка, заголосила:
– Господи, одну дитину мають, і ту заб’ють!
Малий ще довго кричав, хоча до нього ніхто й пальцем не торкнувся, аж поки всі його не пошкодували: і мама, і тато, і бабця. А потім ще довго схлипував і обіцяв, що буде хорошим хлопчиком. Та наступного дня все повторилося – тільки тепер Ромчик стріляв кетчупом по стінах, шторах. Лише тоді мама поговорила з подругою-психологом. Виявилося, багато чого батьки прогавили, все йому дозволяючи ще з повзунків, та все ж втішила: припинити істерики і вибрики можливо, головне, щоб всі – від мами й тата до бабусь і дідусів – дотримувалися однієї точки зору: не дозволяти того, чого не дозволяють інші, всім реагувати на кожну ситуацію однаково. Проте це робота не одного дня.
Минуло два місяці після тієї розмови, і в гості прийшла подруга-психолог. Ромчик поводився уже не так зухвало, та все ж хотів верховодити. За столом він вередував: хочу те, вже не хочу. Тато став нервуватися, і якраз у підходящий момент мама сказала:
– Бачу, сину, ти їсти не хочеш. Йди у свою кімнату.
Ромчик кричав там з півгодини, а бабця все поривалася бігти до внука, та її стримували молоді батьки. Згодом чути стало лише схлипування. А через деякий час Ромчик з винуватим виглядом і зовсім незлими очима зайшов до кімнати.
– Бачу, ти заспокоївся, – спокійно сказала мама. – Вареничка покласти?
Ромчик, витираючи очі, мовчки кивнув. З’їв і вареника, і картоплю, і навіть подякував, чим дуже здивував домашніх. Подруга переглянулася з мамою і усміхнулася: крига скресла.
Виховуйте чадо разом і однаково
Якщо для батьків важливіші інтереси дитини, а не власні амбіції, якщо вони хочуть, щоб у сім’ї був лад – варто прислухатися до порад психологів.
. Ніколи не з’ясовуйте стосунків при дитині.
. Не кажіть того, що підриває авторитет або звинувачує вашу половинку: “Ти поганий батько, через тебе...” А також не засуджуйте дії бабці чи дідуся при дитині.
. Якщо ви втомилися чи розсердилися, краще відпочиньте – лише тоді виховуйте чадо.
. Не перекладайте на когось обов’язок покарати дитину: “Ось прийде батько, він тобі дасть!”
. Як це не банально звучить, але разом поговоріть про спільну лінію виховання.
. “Педлікбез” – не забувайте про книжки та журнали.
. Якщо у вашій сім’ї конфлікти, не бійтеся звертатися до спеціаліста – тепер психологічна служба вже не екзотика.
Чи «вибивати» дитячі істерики?
Ми тішимося кожними новими вчинками дитини, не надто задумуючись, хороші вони чи погані. І лише коли їй виповниться два рочки, ми дивуємося, звідки взялися погані манери та істерики. А вже у повзунковому віці треба показувати межі дозволеного, вважають психологи. Якщо дитина влаштовує істерики, не з’ясовуйте, хто в цьому винен, а прислухайтеся до порад фахівців:
. Будьте послідовними – сьогодні щось забороняємо, а завтра це дозволяємо.
. Маленька дитина не сприймає довгих нотацій.
. Істерика припиниться, як тільки дитина зрозуміє, що співчуваючих нема. Будь-який ваш відгук – “пальне” для продовження істерики.
. Не смійтеся, не передражнюйте, не принижуйте (“хникаєш, як маленький”).
. Не відповідайте агресією на агресію – тим самим ви визнаєте: хто кричить сильніше, той і правий.
. Рідше кажіть “ні”, тоді воно буде вагомим. Коли щось забороняєте, дивіться дитині в очі.
. Не обіцяйте подарунок за хорошу поведінку – це навчить шукати з образи вигоду.
. Не лякайте “бабаями” (дитина не надовго стане слухняною, а страх залишиться), не погрожуйте тим, чого не зможете виконати (“Ніколи не буду з тобою розмовляти”).
. Ніколи не вступайте в “гру”, коли дитина каже, що не любить вас.
. Не згадуйте давніх образ.
. Не карайте працею – можете назавжди відбити бажання мити посуд чи прибирати.
Як бути з бабцями-провокаторками
Нерідко провокаторами в сім’ї стають бабусі. Свою батьківську роль вони ідеалізують, тому й критикують своїх дітей – молодих батьків. Проте бабцям треба бути тактовними, не втручатися у стосунки молодої сім’ї і не нав’язувати свого способу життя. До думки бабусі, звичайно, треба дослухатися, але головну роль у вихованні дитини все-таки грають тато з мамою. Якщо вам здається, що позиція бабусі категорично не співпадає з вашою, якщо ви бачите, що після спілкування з нею дитина вередує, не слухається, треба менше залучати бабусю. Але зробити це делікатно:
– розберіться, в чому бабця справді успішно займається з внуком – довірте їй цей “фронт”;
– скажіть, що маєте більше часу, а бабцю хочете поберегти, бо скоро знадобиться її допомога;
– не залучайте в судді третю особу, наприклад, когось із родичів;
– якщо ж виникла конфліктна ситуація з приводу виховання, необхідна відкрита розмова, але цього краще уникнути.
А якщо бабця і дідусь – ваша паличка-виручалочка, постійно демонструйте їм свою любов і повагу та не скупіться на слова вдячності.
Батьківські сварки «подарують»... енурез
Розбіжності у вихованні дітей свідчать про дисгармонійні стосунки між членами сім’ї. Психологи називають такі причини:
– дехто повністю наслідує ту модель виховання, яка була у його батьків;
– намагаються по-іншому виховувати, ніж їх – це частіше роблять ті люди, на яких в дитинстві тиснули. Тому вони дозволяють надто багато своїм дітям, вони не знають ні заборон, ні обмежень, що призводить до безвідповідальності й егоїзму.
– різні характери батьків. Наприклад, батько, який вимагає беззаперечно слухатися, і мама, яка, навпаки, потурає примхам дитини.
Чим шкідлива ситуація, коли погляди батьків на виховання дітей відрізняються? Ось про які наслідки говорять психологи:
– дитина стає заручником конфліктуючих сторін: змушена вибирати між татом і мамою;
– буде хитрувати, “грати” на суперечках між батьками: мамі жалітиметься на тата, а мама буде підривати батьківський авторитет: “Який поганий у нас тато”;
– через невизначеність між батьками дитина постійно у тривозі: “Покарають за поганий вчинок чи ні?”;
– коли малюк чує слова “це твоє виховання”, може подумати, що у сварці винен він, зарахує себе до “поганих” і буде поводитися ще гірше;
– в дитини можуть проявитися різні неврози: страхи, енурез, спалахи агресії.
Народна мудрість
. Гни дерево, поки молоде, учи дітей, поки малі.
. Вчи дітей не страшкою, а ласкою.
. Як не навчиш дитину в пелюшках, то не навчиш і в подушках.
. Каже дитина, що бита, а не каже, за що.
. Добрі діти доброго слова послухають, а лихі й дрючка не бояться.
. Батькова лайка дужча за материну бійку.
| Comments: |
